Выбрать главу

Омелько намацав у чорній траві дзвіночок — німий, без’язикий.

І заверещавши як порося під ножем різника кинув його чудовиську в пику.

Затріщало, ніби вивертали з землі вікового дуба. Регіт баби перейшов у крик.

Чорна тріщина над урвищем перетворилася в щілину, потім розійшлася зовсім. Величезний пласт землі відколовся і полетів униз разом з бабою і її дохлою кобилою, і разом з ними летів, світячись, наче у ковальському горні, дзвіночок.

Омелькові поталанило: висів, вчепившись за цупку, кошлату траву, схожу на дідові брови. Підтягнувся, ліг животом на край твердої землі…

Проспівав півень.

* * *

Німець стояв у воротах — руді вуса, куций сюртук, картатий кашкет. Панські штани заправлені в блискучі чоботи; у руках — картуз із тріснутим козирком.

Омелько дивився через двері комори, як батько розмовляє з німцем.

— Ні, — сказав німець зненацька високим тріскучим голосом. — Штрафу цього разу ніякого не вимагать. Тому що шкода невелик, то й претензія невелик: щоб у майбутньому, якщо можна, ваш син не зазіхать на чуже добро.

Батько щось сказав — Омелько не розчув.

— У цих широтах нелегко вирощувати баштанна культура, — сказав німець. — Я розумій ваше збурювання. Крім того, злодія в житті чекати батога, в’язниця і Сибір. Треба поважати чужа праця, так!

І німець пішов, залишивши картуз батькові.

Батько постояв трохи серед двору, вертячи картуз у руках. Потім, лютий, як хмара грозова, повернув до комори.

Омелько вийшов, утягнув голову в плечі.

І коли йому велено було йти за лозиною, покірно пішов, заздалегідь схлипуючи і витираючи кулаком носа, йому бачився великий зелений кавун, захований у лопушинні на березі Стугни.

Нехай батько виб’є — хіба вперше?

Зате коли зберуться до багаття хлопці, коли він викотить кавуна до багаття і з хрускотом всадить йому в бік дідів козацький ніж… Коли потече по пальцях сік, застрибають лаковані насінинки… Коли серцевина кавуна, зерниста і рожева, заповнить собою всього рота… І

коли хлопці будуть дивитися, витріщивши очі, і недовірливо розпитуватимуть про німця, а він у відповідь на їхні запитання тільки посміхатиметься… Ой!

І вони усі разом зжеруть кавуна, залишиться тільки гора зелених шкуринок і приємна вага в животі… Ой, ой!

І відтоді він стане для хлопців ватажком, верховодою… Ой-ой-ой!

І наступного літа, можливо, він ще раз дочекається моменту і викотить з баштану не одного кавуна… Ой! Два чи три кавуни, і тоді…

Так чи приблизно так думав Омелько, лежачи животом на батьковім коліні, поки лозина частувала його зад, і без того, утім, давно смугастий.

Над балкою курився димок. Чи не дід курив свою люльку?

Харизма Нюрки Гаврош

— Вам не здається, що «Нюрка Гаврош» — це занадто?

— Ні крапельки.

— Але для практикуючої ясновидиці чи скажімо, народної цілительки потрібно більш… е-е-е… більш звучний псевдонім. Матінка Ганна, наприклад? Пані Ганна?

Нюрка посміхнулася. Вона знала, що її посмішка — бешкетна, єхидна, донині хлоп’яча — непереборна. Вже онуки пішли, Антошка, рудий башибузук, весь у бабцю: шалапут, білява бестія, але якщо розтягне рот в усмішечці — гаси світло, зливай воду. Плачте, дівки, погибель ваша росте. Шкода, що бачаться здебільшого «по фотоапарату». Діти в минулому липні перебралися до Німеччини.

Ведучий чекав відповіді.

Прямий ефір, час обмежений.

— Матінки, бабусі… Ви думаєте, титул «ясновидиці Анюти» дає стовідсоткову гарантію? Навіть якщо Анюта сама придумала собі звання, титули й орду вдячних клієнтів? Я — Нюрка Гаврош, і я не обіцяю людям більше, ніж можу. Чудеса — не мій профіль. Зрозумійте, заради Бога, народний цілитель і знахар — це так само людина. Тож перше призначене для наївних дурнів, яким вивіска важливіша за результат, а друге — для хворих, що всерйоз бажають вилікуватися. Ворожка може вгадати або передбачити…

– І помилитися?

— Звичайно. Не помиляється той, хто нічого не робить. Але справжня ворожка ніколи не назве себе вголос ясновидицею.

Якщо, звичайно, перед вами не пройдисвітка, що зібралася найдорожче cторгувати кота у мішку. Я не розмахую перед вами хрестом і святими образами, спекулюючи на вірі. Я не розводжуся про відтінки аури, морочачи голови істеричним дамочкам. І не обіцяю удачі на віки вічні. Я просто кажу: прийдіть, і спробуємо. Дивись, щось і вийде.

Ведучий кивав, вставляв дурні коментарі та запитання, але загалом плив за течією. Нюрку це цілком влаштовувало. Пробити ефір на 4-му каналі виявилося складніше, ніж вона припускала. Виходить, треба було за півгодини з хвостиком відбити усі карти з колоди. Основними козирями тут були натиск, дивовижний для маленької жінки пенсійного віку, добре підвішений язик та іронічна агресивність, що приваблює скептиків. Зі скептиків, особливо хворих чи невдачливих, найчастіше виходять найвірніші, найвідданіші клієнти, коли знати, як поводитися з цим звіринцем.