ДО ПЕППІ ПРИЇЗДИТЬ ВИСОКИЙ ГІСТЬ
Якось надвечір Пеппі, Томмі й Анніка сиділи на веранді і їли суниці, що їх вони вранці самі назбирали. День був на диво гарний, довкола співали пташки, духмяніли квітки, все дихало спокоєм. До того ж у них було повно суниць. Вони напихали їх у рот і майже не розмовляли. Томмі й Анніка задоволене думали про те, що літа лишилося ще багато і навчання в школі почнеться не скоро. А про що думала Пеппі, невідомо. — Пеппі, ти живеш тут уже цілий рік, — раптом сказала Анніка і взяла Пеппі за руку. — Так, час летить, і починаєш старітися, — .мовила Пеппі. — Восени мені буде аж десять років, найкраща пора життя вже позаду. — Скажи, ти тут житимеш завжди? — спитав Томмі. — Тобто, аж до того часу, як виростеш і станеш морською розбійницею? — Хтозна, — відповіла Пеппі. — Бо я думаю, що мій тато не лишиться назавжди негритянським королем. Як тільки він спорудить новий корабель, він приїде сюди й забере мене. Томмі й Анніка зітхнули. Раптом Пеппі схопилася з місця. — А ось, до речі, й він! — крикнула вона й показала пальцем на дорогу. — В три скоки вона опинилася біля хвіртки. Томмі й Анніка нерішуче пішли за нею й побачили, як вона кинулася на шию якомусь дуже огрядному дядькові з рудими вусами, одягненому в сині моряцькі штани. — Тату Єфраїме! — вигукнула Пеппі і, повиснувши на шиї в дядька, так замахала ногами, що черевики позлітали додолу. — Тату Єфраїме, як ти виріс! — Пеппілотто Віктуаліє Гардино Руто Єфраїмівно Довгапанчохо, люба моя доню! Я саме хотів сказати, що ти виросла. — Я так і сподівалася, тому й випередила тебе, — відповіла Пеппі. — Ти така дужа, дитино, як і була? — Ще дужча, — мовила Пеппі. — Може, поміряємось силою? — Давай, — погодився тато Єфраїм. У садку стояв столик, і Пеппі з батьком почали мірятися на ньому силою. Вони вперлися ліктями в столик і зчепилися долонями. Томмі й Анніка зацікавлено стежили за змаганням. У цілому світі тільки одна людина могла зрівнятися силою з Пеппі, і це був якраз її тато. Тепер вони натужувалися біля столика, але жодне не перемагало. Нарешті рука тата Єфраїма ледь затремтіла, і Пеппі сказала: — Коли мені сповниться десять років, я переможу тебе, тату Єфраїме. — Тато Єфраїм теж так думав. — Ой лишенько! — похопилась Пеппі. — Я ж вас не познайомила! Це мої приятелі Томмі й Анніка, а це мій тато, капітан і його величність Єфраїм Довгапанчоха, бо ти ж, тату, негритянський король, правда? — Правда, — відповів капітан Довгапанчоха. — Я король племені химерійців, що населяв острів Химерію. Я доплив туди після того, як мене змело у воду з палуби, ти ж пам'ятаєш? — Авжеж, я так собі й уявляла, — відповіла Пеппі. — Весь час була певна, що ти не втонув. — Щоб я та втонув? Ні, швидше верблюд пролізе крізь вушко голки, ніж я втону. Я плаваю, мов кит. Томмі й Анніка зацікавлено дивилися на капітана Довгапанчоху. — А чому ви, дядьку, не в негритянському вбранні? — нарешті запитав Томмі. — Воно в мене сховане в торбі, — відповів капітан Довгапанчоха. — Одягни його, одягни! — почала просити Пеппі. — Я хочу побачити тебе в уборі негритянського короля! Вони всі зайшли до кухні. Капітан Довгапанчоха зник за дверима спальні Пеппі, а діти, чекаючи, поки він одягнеться, посідали на ящик з дровами. — Достоту, як у театрі, — сказала Анніка, що аж тремтіла з напруженого очікування. Аж ось нарешті — грюк! — відчинилися двері, і на порозі з'явився негритянський король. Стегна його опинала спідничка з лика, на шиї довгими разками звисало намисто, а голову оздоблювала золота корона. В одній руці він тримав спис, а в другій — щит. Більше на ньому нічого не було, хоч ні: товсті, волохаті ноги, що витикалися з-під ликової спіднички, внизу, біля кісточок, були оздоблені золотими браслетами. — Усамкюсор-мюсор-філібюсор, — сказав капітан Довгапанчоха й грізно насупив брови. — Ой, він розмовляє по-негритянському! — захоплено вигукнув Томмі. — Що це означає, дядьку Єфраїме? — Це означає: "Тремтіть, мої вороги!" — Слухай, тату, а негри не здивувалися, коли ти вийшов з води на їхній острів? — запитала Пеппі. — Ще й як здивувалися! — відповів капітан Довгапанчоха. — Спершу вони хотіли з'їсти мене та коли я голіруч вирвав з корінням пальму, вони передумали й зробили мене своїм королем. Після цього я зранку правив островом, а після обіду будував собі човна. Мені треба було багато часу, бо все доводилося робити самому, хоч я й задумав змайструвати невеличкий вітрильник. Коли човен був уже готовий, я сказав неграм, що мушу їх покинути на якийсь час, але неодмінно повернуся й привезу з собою принцесу на ім'я Пеппілотта. Почувши це, вони затарабанили в свої щити й загукали: "Усюм-плюсор! Усюмплюсор!" — А що це означає? — спитала Анніка. — Це означає: "Браво! Браво!" Потім я два тижні правив островом дуже прискіпливо й видав підлеглим стільки різних наказів, щоб їх стало, аж поки я вернуся. Тоді нап'яв вітрило й виплив у море, а химеряни гукали мені вслід: "Усюмкуру кусомкара!", що означає: "Щасливо повертайся, наш товстий білий королю!" Я