ПЕППІ ДРАЖНИТЬ ДЖІМА І БАКА
Діти міцно спали цілу ніч. Але прибульцям зовсім не спалося. Спершу вони проклинали дощ, а як він перестав, почали сваритися між собою, з'ясовувати, хто з них винен, що вони й досі не забрали перлин, і кому першому спала безглузда думка їхати на цей острів. Та коли зійшло сонце й висушило їхній одяг, а з печери висунулося цікаве личко Пеппі і вона побажала їм доброго ранку, Джім і Бак твердо вирішили будь-що заволодіти перлами й покинути острів багатими людьми. Тільки не могли придумати, як добутися до тих скарбів. Тим часом кінь Пеппі почав думати, де ділися Пеппі, Томмі й Анніка. Пан Нільсон вернувся від своїх родичів з джунглів і теж почав думати, де Пеппі. А ще йому було цікаво, що вона скаже, коли побачить, що він загубив свого брилика. Пап Нільсон стрибнув на коня, вчепився йому за хвіст, і кінь побіг шукати Пеппі. Помалу він добрався до південного краю острова. Тут кінь побачив Пеппі, що саме висунула голову з печери, і радісно заіржав. — Дивись, Пеппі, он твій кінь! — гукнув Томмі. — А в нього на хвості сидить пан Нільсон! — додала Анніка. Гїхні слова почули Джім і Бак. І зрозуміли, що кінь, який біг понад берегом, належав рудій біді з печери. Бак підбіг до коня і спіймав його за гриву. — Слухай-но, відьомське поріддя! — крикнув він Пеппі. — Зараз я вб'ю твого коня! — Ти хочеш убити коня, якого я так люблю? — запитала Пеппі. — Мого милого, доброго коника? Не може цього бути! — Мені доведеться вбити його, якщо ти не прийдеш сюди й не віддаси нам усі перлини. Геть усі, чуєш? А то коневі зараз буде кінець! Пеппі хвилинку пильно дивилася на нього, тоді сказала: — Будь ласка, я тебе дуже прошу, не вбивай коня і лиши дітям їхні перлини, хай собі граються. — Ти чула, що я сказав! Неси швидше перлини, а то... — мовив він грізним голосом. Тоді обернувся до Джіма й додав пошепки: — Хай тільки вона принесе перлини, я її добре вимолочу за ніч, проведену на дощі. А коня ми візьмемо з собою і продамо на якомусь острові. — Він знов гукнув Пеппі: — Ну, то як? Ти йдеш чи ні? — Іду, але пам'ятай, що ти сам покликав мене, — мовила Пеппі. Вона легенько застрибала по виступах, наче то була рівна стежечка, і за хвилю опинилася на березі, де стояли Бак, Джім і кінь. Пеппі спинилася перед Баком — маленька, худа дівчинка, в самій тільки пов'язці навколо стегон, з рудими кісками, що стирчали на обидва боки. Очі її поблискували небезпечним вогнем. — Де перлини? — закричав Бак. — Я не взяла перлин, бо сьогодні ми не будемо гратися ними, — відповіла Пеппі. — Зате пограємося в підкиданки. Бак так заревів, що Анніка в печері аж затремтіла. — Ну, то я вб'ю не тільки коня, а й тебе! — вигукнув він і кинувся на Пеппі. — Не так прудко, голубе! — мовила Пеппі, тоді спіймала його за пасок і підкинула на три метри вгору. Бак гепнув просто на каміння. Тепер заворушився Джім. Він хотів ударити Пеппі, але вона спритно відскочила вбік і весело засміялася. А за мить Джім також полетів у ясне ранкове небо. Тепер вони обидва лежали на камінні й голосно стогнали. Пеппі підійшла до них і підняла одного правою рукою, а другого лівою. — Не треба бути такими запеклими гравцями в перлини, як оце ви, — сказала вона. — В усьому має бути міра. Пеппі віднесла їх до води й кинула в човен. — Тепер їдьте до своєї мами й попросіть, нехай дасть вам п'ять ере на скляні кульки, — сказала вона. — Запевняю вас, що кульками також добре гратися. Невдовзі після цього пароплав поволі відплив від острова Химерії. Більше його ніколи не бачили в тому морі. Пеппі ласкаво погладила коня. Пан Нільсон відразу стрибнув їй на плече. І якраз тієї миті з-за найдальшої відроги острова з'явився довгий ряд човнів. Це капітан Довгапанчоха разом з іншими мисливцями повертався додому після вдалого полювання. Пеппі радісно скрикнула й замахала рукою, а вони у відповідь підняли вгору весла. Потім Пеппі швиденько натягла мотузку, і Томмі, Анніка та інші діти безпечно вибралися з печери. Тож коли невдовзі човни зайшли до маленької затоки і спинилися поряд із "Стрибухою", на березі вже чекала на них ціла громада дітей. Капітан Довгапанчоха погладив Пеппі по голові й запитав: — Ну як, усе було гаразд? — Так, усе було гаразд, — відповіла Пеппі. — Ох, Пеппі, ну що ти кажеш! — втрутилася Анніка. — Адже в нас мало не сталося лиха. — Ага, я й забула, — відповіла Пеппі. — Звичайно, не все було гаразд, тату Єфраїме. Як тільки тебе немає, у нас завжди щось стаеться. — А що сталося, люба доню? — занепокоєно спитав капітан Довгапанчоха. — Та нічого страшного, — відповіла Пеппі. — Пан Нільсон загубив свого брилика.