— Що то таке? — запитав Зварич якогось стрічного.
— Арештованих москвофілів провадять.
В першій хвилі Зварич хотів завернути, але щось його наче торкнуло, і він підійшов ближче. Серединою вулиці плелися арештовані. Чвірками, як військо. Прибиті, виснажені, запорошені — робили страшно прикре і болюче враження. Священики, інтелігенти, селяни і робітники, жінки і підростки — все те уставлене в суміш і посковуване разом за руки. Дехто з них ішов мов на заріз. Голова похилена, ноги ледве волочилися. Але було багато таких, що, гордо випростувані, з піднесеним чолом ішли назустріч невідомій а страшній долі. Тих у першу чергу досягало обурення товпи. Падали на їх голови цілі жмути образ, проклять і прозвищ, а вслід за тим і каміння. Товпа прискакувала, як зграя собак, і била, штовхала та плювала на них. Нерідко підносилась і жіноча парасолька та, як могла, нищила зрадників. Товпа рівночасно бісилась і раділа, проклинала і хвалила, реготалася і скреготіла зубами.
А ряди арештованих сунули тяжким, повільним кроком у сторону «Бригідок»… Зварич стояв на тротуарі і через голови других переглядав арештованих. Всі суспільні верстви були там заступлені, але тільки одного народу. Про арешти поляків не було ніде й чутки, а про арешти жидів ніхто й не припускав. Ці останні від перших початків війни робили себе такими гарячими патріотами, стільки при кожній нагоді давали на це доказів, що аж забагато було. Тому, коли Зварич побачив між арештованими одного жида, то просто не хотів йняти віри очам і довгу хвилю приглядався, заки повірив у дійсність. Між священиком і якимсь стареньким селянином ішов автентичний жид — з пейсами і в халаті. Як він попав туди — це просто було незрозуміло, але, видно, було за що, коли австрійська влада відважилась арештувати коннаціонала випробуваних патріотів. Ще Зварич не охолонув з дива, коли нові ряди принесли йому ще більшу несподіванку.
Побачив отця Керницького… Може, був би його й не пізнав, так змінився нещасний чоловік за кілька днів своєї неволі. Лице побабчилось, похуділо, аж шкіра звисла по боках лиця. Очі запались, стратили блиск і томливо блимали з-під примкнених повік. Капелюх, той славний на цілу околицю півциліндр, нагадував своїм виглядом власника. Поламаний і позагинаний — видно, немало перейшов трагічних пригод.
Отець Керницький ледве ноги за собою волочив. Здається, що був би і не міг іти, коли б не провадили його попід руки два якісь молодші інтелігенти. Ні вони, ні отець Керницький не були поковані. Зварич миттю зробив собі дорогу крізь товпу і прискочив до арештантів.
— Отче Керницький! Отче Керницький! — крикнув у сторону нещасного. Керницький підвів голову, і бліда усмішка виплила на лице. Виглядав, як ледве притомний хорий, якого прикликують до пам’яти.
— Отче Керницький, я тут! — повторив голосніше Зварич, думаючи, що він його почує.
— Со tam jest? — крикнув на Зварича поліціянт, що теж приглядався походові.
Але Зварич не зважав на це.
— Я порозносив листи. В нашій команді сказали, що все буде добре. За два-три дні отець буд…
Останньої потіхи вже не скінчив. Поліціянт узяв його на допити і тільки завдяки стрілецькій виказці Зварич не опинився сам під ключем. Заки розв’язався з поліціянтом, похід минув уже пороги «Бригідок», і тяжка, обкована брама замкнулася за арештованими. Зварич пізніше хотів дістати побачення, ходив до дирекції, просив усякими способами, старався зм’якшити церберове серце, але нічого не вдіяв. Навіть карточки з поздоровленням не хотіли передати.
Куди Зварич не бігав, до кого не вдавався, ніхто не міг чи не хотів помогти. Врешті другої днини сказали йому на «Бригідках», що отця Керницького вже нема загалом у Львові. Куди поїхав чи там повели його — не знати. Напевно, на захід — може, до Перемишля, може, до Кракова… Там будуть розглядати докладно, хто за що попав, і там ніхто не буде покривджений. Зварич подекуди навіть радий був з цього. Перемишль, а ще більше Краків — це вже таке далеке запілля, куди не то війна, але, напевно, і нервоза війни не дійшла. Скінчиться врешті мука отця Керницького, і він за кілька днів поверне додому.
Друге, що йому за час перебування у Львові приключилось, — це була стріча зі знайомим суддею Лапецьким. Лапецького знав Зварич ще з Золочева і тепер дуже втішився, коли відкрив його під одностроєм австрійського четаря. Ще більше втішився, коли почув, що Лапецький відкомандований до стрільців.