Коли три хвилини минали, ми пропонували одній групі студенток придумати ще щось позитивніше про ці підбори. А інша група одержала наступні інструкції: «Може, не все так чудово із цими черевиками на високих підборах. Вони справді такі чудові, як ви собі думали? Вам вони пасують? Усі захоплюються вами? Будь ласка, подумайте про це та запишіть якісь негативні думки щодо цього». Друга група майже відразу перейнялася цим проханням і відразу пригадала всі прикрощі, пов’язані з ходінням на високих підборах. Одна студентка написала: «Мені страшенно болять ноги, і на підборах я обов’язково раз чи двічі спотикаюсь. Не кожний помічає ті високі підбори чи зауважує, які вони гарні. Інколи на людях мені ніяково. Я хочу роззутися, щоб зняти біль, а на правій нозі я понатирала водянки».
До і після трихвилинного сеансу ми зробили те, що мало кому спаде на думку робити під час марення: виміряли систолічний тиск крові. Систолічний тиск крові — це параметр, що характеризує роботу кровоносної системи та показує, наскільки людина стимульована або мотивована[56]. Коли ми збуджені й щось робимо, наше тіло споживає більше кисню й поживних речовин; у відповідь на це наша серцево-судинна система активізується й качає більше крові[57]. Ми не вдавалися до з’ясування — реальні чи ні захоплення студенток черевиками. Ми хотіли подивитися, як мрії про черевики впливають на жінок: роблять їх енергійнішими або втомленішими. Якби мрійництво зменшувало енергію, це допомогло б пояснити зв’язок, який ми бачили між мрійництвом і зниженням активності. Можливо, пацієнти худли або їхнє одужання сповільнювалося після остеопластики тому, що мрії їх розслабляли, тож їм важче було підводитися з ліжка та йти до своєї мети.
Саме це ми й виявили. Спочатку кров’яний тиск у студенток обох груп був однаковий (середні величини в групах). Але після вправ із мрійництвом у студенток, які лише позитивно фантазували про носіння взуття на високих підборах, систолічний тиск крові був нижчий. І навпаки, у дівчат, чиї позитивні фантазії ми приглушили, попросивши критичніше поставитися до високих підборів, кров’яний тиск не змінився. Піддослідні студентки, які позитивно фантазували протягом шістьох хвилин — лише шістьох хвилин — виходили з приміщення менш енергійними, ніж заходили до нього. Зазвичай одна сигарета підвищує кров’яний тиск на п’ять-десять пунктів (або міліметрів ртутного стовпчика при офіційних вимірюваннях)[58]. Вправи з позитивного фантазування знизили кров’яний тиск майже вдвоє від цієї величини.
Примітно, що позитивні фантазії допомагають нам розслаблятися до такої міри, що це виявляється у фізіологічних тестах. Якщо ви хочете заспокоїтися, вам треба кілька разів глибоко вдихнути, піти на масаж або прогулятися, але можна також спробувати просто заплющити очі й пофантазувати про якусь приємність у майбутньому. Але як бути, коли ваша мета — здійснити своє бажання? Ви зовсім не хочете розслаблятися. Вам хочеться бути якомога енергійнішим, щоб підвестися з ліжка та схуднути, знайти роботу, готуватися до іспиту, а ще вам хочеться бути достатньо мотивованим, аби не здаватися навіть перед лицем неуникних перешкод і випробувань. Ми переконалися, що принцип «Мрій. Бажай. Роби» не діє, і тепер ми знаємо чому: мрійництво відбирає енергію, що потрібна вам для дії. Ви самі занурюєте себе у стан тимчасового блаженства, спокою… і летаргії.
В іншому дослідженні ми з Гітер Баррі Кеппс підтвердили, що позитивні фантазії роблять нас неспроможними впоратися з важкими завданнями, які потребують зосереджених зусиль. Ми запропонували вісімдесят одному студенту коледжу прочитати статтю з New York Times за 2007 рік про людей у Сьєрра-Леоне, які потерпають від катастрофічного браку анаболіків у країні[59]. Уявіть, що у вас болить зуб і вам треба поставити пломбу. У США вам ніколи не робитимуть лікувальні процедури, які передбачають помірний рівень болю, без новокаїну або інших знеболювальних препаратів. У Сьєрра-Леоне люди, які потерпають від нестерпних уражень, як-от опіки третього ступеня, або таких хвороб, як правець, часто-густо не мають доступу до звичайнісіньких безрецептурних анаболіків[60].
Ми запропонували одним студентам пофантазувати про ситуацію, коли проблема з ліками вирішена, а іншим — просто перелічити факти подолання кризової проблеми, без фантазування. Після цього вони прочитали, що організація «Лікування для всіх» працювала над тим, щоб допомогти населенню Сьєрра-Леоне, та потребувала пожертв. Одній групі довільно вибраних студентів ми запропонували дати лише по долару, а іншій групі — дати соліднішу суму в 25 доларів.