Мені здавалося, що за межами довготривалих проектів, як-от заснування власного бізнесу, ментальне контрастування здатне допомогти з багатьма щоденними складнощами. Людина, яка має з кимось не зовсім робочі стосунки, могла б удатися до ментального контрастування, зрозуміти завади в собі, які перешкоджають гармонізувати стосунки з партнером, розійтися, звільнитися й налагодити задовільніші стосунки з іншою людиною. Або ось шкільна вчителька стояла в черзі по каву, о восьмій ранку починаються уроки, а в неї ще десять людей стоїть попереду. Вона могла або дочекатися своєї черги й спізнитися, або відмовитися від кави та встигнути на урок. У цьому разі вона відмовилася б від свого бажання напитися кави й могла б зробити це після уроку. У будь-якому випадку вона рішуче робила б своє. Вона знайшла б свій шлях і рухалася в цьому напрямі. А якби кожен так робив? Чи не було б щоденне життя простішим, багатшим й повноціннішим? Отакий потенціал я побачила в ментальному контрастуванні.
Перш ніж я могла запропонувати людям ментальне контрастування як знаряддя саморегуляції, щоб зробити щоденне життя простішим, а розвиток на роки вперед повноціннішим, мені треба було підтвердити, що мої початкові результати можна припасувати до різних бажань і способів вимірювання націленості на них. Насамперед я вивчала бажання, з приводу яких людям було б найпростіше генерувати позитивні фантазії, та вимірювала, який вплив ментальне контрастування справляло на рівень енергійності людей, націлених на здійснення бажання.
Я почала з того, хоч як це дивно, що подалася до модельної агенції й попросила надати мені світлини привабливих чоловіків-моделей. Зібравши журі зі студенток, я попросила дівчат оцінити, наскільки ці моделі принадні, ставні та симпатичні, на їхню думку. Щасливець, котрий полонив наше журі, одержував найвищий загальний бал.
Після цього я залучила іншу групу зі 143-х першокурсниць й показала їм світлину гарного молодого чоловіка[73]. До світлини я додала наступну вигадану інформацію: Майкл С., 27 років, докторант у тому ж інституті, в якому я проводила дослідження — Інститут розвитку й освіти людини ім. Макса Планка в Берліні. Майкл С. проводив своє дослідження й здійснював підбір учасниць для нього. Усі наші дівчата могли, якщо хотіли, зустрітися з Майклом С. і теж взяти участь у досліді. Цю інформацію я долучила для того, щоб учасниці думали, ніби вони справді можуть зустрітися з Майклом С. Учасниці спочатку кілька хвилин роздивлялися світлину Майкла С., а тоді заповнювали тричастинну анкету. Аби виміряти їхні сподівання на можливість знайомства з Майклом С., я ставила їм запитання на кшталт: «Якщо ви зустрінете цього чоловіка, то, на вашу думку, наскільки ймовірно, що ви познайомитися з ним поближче?» Я також запропонувала учасницям оцінити, наскільки вони вважали Майкла С. принадним, симпатичним і цікавим.
Наступна частина досліду була веселішою: я запропонувала учасницям уявити, буцім вони дійсно зустріли Майкла С. і мають нагоду познайомитися з ним. Їм запропонували занотувати шість ключових слів, які відповідали їхнім відчуттям, наскільки чудово було б із ним запізнатися (наприклад, відчуття, що «втьопалася в нього»), а потім — шість ключових слів про те, що могло б стати на заваді знайомству (наприклад, «моя сором’язливість», «я недостатньо зваблива, аби привернути увагу Майкла»).
Подібно до описаного вище досліду, одній групі учасниць належало поглибити свої думки з приводу двох ключових слів, що стосувалися майбутнього (у цьому випадку — знайомство з Майклом С.), і двох ключових слів, що стосувалися можливих перешкод на їхньому шляху. Вони могли вільно записувати свої думки та уявлення, перемикаючись між ключовими словами про позитивне майбутнє та негативну реальність. Друга група записувала думки та фантазії з приводу чотирьох ключових слів стосовно позитивного майбутнього (втішання). Третя група розмірковувала про те, що заважає зустрітися з Майклом С. (зупинка перед перешкодою). А четверта група, котру я назвала «ні фантазій, ні реальності», виконувала низку оригінальних арифметичних завдань. Через тиждень усі чотири групи заповнили анкету. Аби виміряти, наскільки вони сповнилися енергії й наскільки їм було цікаво, я запитувала, як палко студентки хотіли познайомитися з Майклом С. і як гірко вони розчарувалися б, якби їм ніколи не випало його зустріти. Що більше учасниці відчували, що в них є гарний шанс познайомитися з Майклом С., то більше прагнули його зустріти. Цей результат підтвердив усталене в психології розуміння того, що позитивні сподівання на реалізацію бажання активізують зусилля та збільшують шанси реалізації бажання. Але студентки з високими сподіваннями на успіх, які вдавалися до ментального контрастування (зосереджувалися як на своїх фантазіях про зустріч із Майклом С., так і на перешкодах), мали набагато більший сплеск у жаданнях, ніж представниці інших груп. У них також був більший сплеск очікуваного розчарування через те, що зустріч не відбулася, а сподівання зростали. Ментальне контрастування посилювало ефект, який зазвичай буває при позитивних сподіваннях на майбутнє. Просто фантазування або зупинка перед перешкодами (або завантаженість роботою, яка не давала змоги ні фантазувати, ні втішатися) не змогли заохотити студенток до дії. Так само учасниці з низьким рівнем сподівань на зустріч із Майклом були не дуже схильні зустрічатися з ним і очікували, що розчарування від зустрічі, що не відбулася, буде меншим, якщо вони перед тим вдавалися до ментального контрастування. Вони відмовилися від цього бажання, яке здалося їм нереальним (див. мал. 3).