Я зі своїми співробітниками запросила 158-х студентів коледжу взяти участь у дослідженні, у якому належало виконувати різні завдання та вправи; учасники працювали за комп’ютерами, відгороджені один від одного[89]. Ми висвітлювали на екрані слова з відомої анкети, названої «шкалою творчої особистості», яку психологи використовують для вимірювання креативності[90], і пропонували студентам оцінити, наскільки кожне з цих слів їх стосувалося (приклади: «винахідливий», «проникливий»). Зібравши відповіді студентів, ми дуже похвалили одну групу довільно вибраних учасників за їхній творчий хист. Ми їм казали: «Із можливих 31 бала ви отримали 28. Ваш відсотковий рейтинг становить 90. Ваш потенціал креативності набагато вищий за пересічний показник». Друга група одержала помірно позитивну оцінку; ми їм сказали, що вони одержали 15 балів за нашим тестом на креативність, що становить 60 відсотків, тобто «трохи вище середнього рівня».
Ми пішли далі, ніж у попередніх дослідах із ментальним контрастуванням. Вимірювали очікування студентів щодо успішного виконання завдань на креативність, котрі ми мали їм дати, й запропонували їм оцінити, наскільки висока ймовірність успішного виконання ними завдань і наскільки успіх у цьому для них важливий. Потім ми, як і раніше, прохали вдаватися до ментального контрастування, втішання чи зупину перед перешкодою і, відповідно, заохотили учасників не стримувати свою уяву.
Нарешті ми протестували креативність студентів, даючи їм двадцять чотири задачі для вирішення, тобто три групи по вісім задач. На кожну категорію задач — вербальні, математичні, просторові — припадало по десять хвилин. Ми використовували задачі з попереднього нашого тесту, який показав, що ці задачі середньої складності й потребують на розв’язання щонайбільше три хвилини. Ось, скажімо, приклад математичної задачі: «Як розподілити 27 тварин на 4 загони таким чином, щоб у кожному загоні опинилася непарна кількість тварин»[91].
Оскільки ми вимірювали реальний творчий потенціал студентів за шкалою творчої особистості, нам треба було зробити статистичну поправку на цю змінну. Ми побачили, що ментальне контрастування справді посилювало вплив позитивного заохочення. Студенти, які вдавалися до ментального контрастування і яким сказали, що вони вельми креативні, розв’язували більше задач за виділений час, ніж ті, хто втішався мріями або зупинявся перед перешкодами — 6,5 задач проти 5 задач у випадку учасників, які втішалися мріями, і 4 задачі у випадку учасників, які зупинялися перед перешкодою. Заохочені учасники, які вправлялися в ментальному контрастуванні, також розв’язали більше задач, ніж будь-хто зі студентів у групі, котрих заохотили лише трохи.
Результати досліду здалися мені незаперечними, але насправді ми знехтували однією можливістю: а що, як вже самого заохочення вистачило для активізації креативності — без допомоги ментального контрастування? Для перевірки такого альтернативного пояснення наших результатів нам знадобилася ще одна група студентів, яка не брала участі в жодній з наших стратегій реалізації фантазій. Ми провели ще один дослід, що мав такий же зміст, за винятком того, що четверта група студентів брала участь у сліпому експерименті; студенти розмірковували по черзі про позитивні й негативні аспекти пейзажу. Закономірність результатів у цьому досліді лишилася незмінною: студенти, які вдавалися до ментального контрастування та яких ми заохотили, розв’язали більше креативних задач, ніж студенти в будь-якій іншій групі. І причина полягала саме в ментальному контрастуванні, а не просто в заохоченні.
З проаналізованих раніше досліджень випливає, що люди радше генерують позитивні фантазії. Думаю, що так може бути, але вряди-годи дехто з нас або й усі ми маємо мрії, пов’язані з труднощами. У нас бувають періоди депресії й хвилювань, коли здається, що добре вже не буде. Навіть люди, у яких нема ні депресії, ні хвилювань, можуть переживати такі періоди, коли їм і на гадку не спадає помріяти про позитивне майбутнє, бо вони звикли думати лише про погане; їм тоді здається, що нема надії на краще майбутнє. У такі періоди ми схильні породжувати негативні фантазії про припускання помилок, страждання, відчуття себе в пастці.