Осторога: ментальне контрастування найбільше підходить при наявності сильних і оглушливих страхів. У дуже багатьох дослідженнях доведено, що брак тривоги відволікає від активної дії, як і дуже сильна тривога (особливо якщо завдання складне)[94]. Якщо вас як студента паралізує страх перед іспитами, ментальне контрастування може допомогти вам розглянути об’єкт ваших страхів, і ваші показники покращаться. Але якщо тривога незначна або пересічна, то трохи хвилювання вам не завадить, а ментальне контрастування з приводу страхів може вас розслабити й знизити мотивацію до підготовки. При спробі ментального контрастування з приводу ваших страхів, я раджу спершу чесно оцінити: чи ці страхи необґрунтовані або чи не могли б вони стимулювати вас докласти більше зусиль і покращити свої показники.
У низці досліджень доведено, що ментальне контрастування — ефективна стратегія задоволення бажань, та набагато ефективніша за звичайне втішання мріями про щасливе майбутнє. Я показала це для широкого діапазону різних бажань і контекстів — від вирішування особистих проблем і до професійно-технічної освіти та креативності. Згадане наукове дослідження та інші мої досліди підтвердили ці результати для учасників різного віку, соціально-економічного статусу, культурної приналежності та довели, що ментальне контрастування допомагає з’ясувати наші реальні бажання, а тоді збільшує енергію й поглиблює планування для дійсної реалізації найдорожчих бажань і мрій.
Сама природа ментального контрастування робить ці результати особливо цікавими. Багато хто думає: якщо складно реалізувати бажання й досягти мети, варто протягом багатьох місяців або років лікуватися або відвідувати сеанс за сеансом психотерапії або читати нескінченні книжки про самовдосконалення. Ці методики можуть допомогти, але ми теж досягли вимірюваних результатів, виконуючи вправу, на яку йде від п’яти до двадцяти хвилин (як побачимо далі, у щоденному житті на це може піти й менше часу). Уявіть-но, що сталося б, якби ви виробили звичку щодня швидко виконувати ментальне контрастування з приводу різних бажань, турбот, тривог — від того, як хотілося б провести вечір, до того, як хотілося б прожити наступні двадцять років.
Чарлі, який вчився в магістратурі, вважав ментальне контрастування особливо корисним у той складний період, коли його бабуся хворіла на рак яєчника. Він переїхав додому, аби доглядати за нею під час двох хірургічних операцій та тривалого періоду одужання. Протягом цього часу йому треба було щодня ходити коло неї, а також ставити катетери й зонди для штучного живлення. Магістрант розповідав: «Ми зовсім не спали. То був найжахливіший період у моєму житті, коли доводилося бачити в такому стані дорогу мені людину. І, власне, не було з ким поділитися. Усі в сім’ї відсторонилися, а друзів не хотілося обтяжувати. Понад усе я хотів дати собі раду, щоб зберегти силу для бабусі, але не знав, як це зробити».
Чарлі намагався подолати стрес, звертаючись до психотерапевтів, але в його випадку це не дуже допомогло. «Я просто шукав друга, аби поговорити про всю ту дивину, що я бачив, але приятелі скеровували розмови на інше, на пусте, наприклад, як я ставлюся до батьків. Вони зосереджувалися на минулому, а мені треба було йти вперед. Ми не могли поговорити про те, що насамперед цікавило мене». Чарлі відлягло, коли він вдався до ментального контрастування, котре дозволяло розглядати небезпеки та інші внутрішні проблеми, що ставали йому на заваді. «Це було так, ніби різко знімаєш бактерицидний лейкопластир і бачиш те, що вже тривалий час намагаєшся взяти під контроль».
«Мені, наприклад, важко було виділити для себе час, аби залишатися здоровою людиною. У мене було відчуття провини, коли я просив дядька посидіти з бабусею кілька хвилин, аби я міг відійти. Ментальне контрастування допомогло мені роздивитися реальну перешкоду на шляху до мети — звільнитися від усього цього; ця перешкода — провина, яку я відчував через бажання просто звільнитися. Це мені допомогло, бо дозволило внутрішньо перебудуватися й дати собі те, чого мені бракувало. Я нічого не міг вдіяти з хворобою бабусі — вона мала померти. Але я міг знайти спосіб дати цьому раду та з честю витерпіти її недугу».
Як переконливо сказав Чарлі, шлях до реалізації бажань, — чи великі вони, чи малі, чи в добру годину з’являються, чи в лиху, — не лежить через відсування перешкод убік і зосередження лише на бажаннях, а через те, що треба і те й те визнати та зіставити між собою: спочатку бажання, а потім реальність. Коли так робите, відбувається диво. Ви робите усе самі, без допомоги лікаря, наставника чи ліків, відчуваєте приплив енергії та наснагу самостійно реалізувати бажання (наприклад, відійти на кілька хвилин від хворого родича) і бачите реальність нездійсненних бажань (як одужання того родича — мов на помах чарівної палички). В останньому випадку ви себе звільняєте для того, щоб зосередитися на здійсненних бажаннях. Ви регулюєте свої дії, більше переймаєтеся життям, витрачаєте свій час на розумну реалізацію мрій.