Розділ п’ятий. Залучення несвідомого
Нелегко присвятити себе меті, навчитися переходити до дії й робити певний поступ. Компанії витрачають мільйони на навчання керівних кадрів, щоб допомогти лідерам подолати погані звички й вирішити міжособистісні проблеми за допомогою невеличких систематичних досліджень, показуючи, що наставництво спрацьовує[95]. Пацієнти, які хочуть кинути палити, бажають схуднути, позбутися ігроманії, можуть десятиріччями випробовувати різні способи й зазнати невдачі. Чи може так бути, що повсякденна діяльність — низка кроків, скерованих на «псування» позитивних фантазій» — істотно впливає на рівень бажань, наснаженість, досягнення? Чи можуть кілька хвилин, витрачених на уявляння великого або малого, довготермінового чи короткотермінового бажання, а потім — перешкод для його реалізації, привести вас до розумніших рішень і вживання осмисленіших та доцільніших заходів? Як може щось настільки просте так багато змінювати?
Для психологів проблема полягала не в тому, що ментальне контрастування надто просте, а в тому, що воно надто складне. Наші результати перевертали догори дриґом звичайну мудрість про те, що віра в можливий успіх радше змусить вас рухатися в напрямі реалізації бажання; як ми показали, такий зв’язок справді існує лише тоді, коли люди вдавалися до ментального контрастування, а не тоді, коли вони поринали в позитивні фантазії або зупинялися на негативній реальності. Багато психологів звикло думати про мотивацію в лоба: що більше ви позитивно мислите, то більше у вас мотивації, снаги й досягнень. А якщо позитивного мислення менше, то менше і мотивації, снаги й досягнень. Моє дослідження дало набагато деталізованішу картину, звело докупи позитивні думки й образи про майбутнє з уявленнями про негативну поточну реальність.
Ментальне контрастування було новиною, і колеги відступалися від нього, але я надалі хотіла зрозуміти, як і чому воно працює. Водночас феномен ментального контрастування здавався достатньо захопливим і вимагав вивчення механізмів, які лежали в його основі. Учасники дослідження раз у раз розповідали, як допомогло їм ментальне контрастування. Ми помітили, що вони охоче поринали в нього й заглиблювалися в процеси своєї уяви. Коли в межах дослідження учасники мали відбути контрольне опитування, погоджувалися 80-90 % студентів, а це набагато вище за норму для такого типу дослідів. Дехто з них так захопився ментальним контрастуванням, що пішов працювати науковим асистентом до моєї лабораторії та записався на магістратуру з психології.
Спостерігаючи, як учасники виконують ментальне контрастування, ми за виразом їхнього обличчя могли сказати, що в них у голові щось відбувається. Учасникам часто вдавалося проникнути в сутність, очі блищали, вони виструнчувалися на своїх стільцях, що свідчило про незвичайне поєднання почуття полегшення й зосередженості. Я підозрювала, що ментальне контрастування працювало не лише на рівні свідомості, але й на рівні неусвідомленості, що змінювало спосіб світоспоглядання. Несвідоме сприйняття могло змінювати поведінку людей, коли вони відчували, що бажання можна здійснити: усе відбувалось мов від помаху чарівної палички, і виконання бажання було простим. Але що означали такі переходи в перцепції?[96] Що відбувалося на когнітивному рівні?
Уявіть собі американську пару років під тридцять: Нік і Ліз. Нік живе в Брюсселі й працює фахівцем із міжнародного права в одній з інституцій Європейського Союзу, а Ліз навчається в аспірантурі в Бостоні. У Нік і Ліз серйозні стосунки, і коли на свята або під час тижневої відпустки вони зустрічаються в його чи її місті, то годинами лежать у ліжку або сидять у кав’ярні та разом мріють про спільне майбутнє: двоє дітей, гарний будинок у колоніальному стилі з червоними жалюзями у Вермонті, Ліз працюватиме директором школи, а Нік — професором у коледжі, можливо, біля дому буде яблуневий садок чи принаймні достатньо площі, аби Нік міг відродити своє давнє хобі — садівництво. А коли вони не разом, Нік і Ліз менше переймаються мріями, а більше — складнощами реального життя, які пов’язані з підтримкою стосунків на такій далекій відстані. Майже щодня вони спілкуються по Скайпу, нарікаючи на самотність і на те, що не можуть розділити прості радощі життя, як от домашня вечеря вдома. Нікові бракує обіймів із Лізою і переглядів ТБ, їй теж не вистачає розслабляння з Ніком, і коли вона увечері кудись іде, жінці бракує Ніка поруч. Інколи в них виникають розбіжності, відчуття, що такий зв’язок не триватиме вічно і що їхні стосунки можуть почати пробуксовувати.