Коли ми з Андреасом Кеппсом опитали 130-х студентів, наскільки ймовірно, на їхню думку, отримати бажану їм оцінку на заняттях[101], то деяким із них запропонували вдатися до ментального контрастування, а іншим — або до зворотного контрастування, або поміркувати про реальність, що заважала отримати бажану оцінку. Потім ми просто попросили студентів оцінити, наскільки приємною їм здавалася поточна реальність (перешкода для їхнього бажання). Ми також виміряли, наскільки студенти були підготовлені до підсумкового іспиту. За кілька днів до екзамену ми розіслали студентам електронного листа, у якому запитували, наскільки інтенсивно вони вчилися, скільки зусиль доклали й наскільки зосередженими почувалися під час іспиту.
Студенти, які вдавалися до ментального контрастування, бачили реальність, яка заважала готуватися до іспиту, у більш негативному світлі, якщо вони були оптимістичні щодо отримання гарної оцінки, і в менш негативному, якщо не були налаштовані оптимістично. Для студентів із інших груп значення реальності істотно не змінювалося. Студенти, які вдавалися до ментального контрастування, докладали певних зусиль, аби підготуватися до іспиту; їхня активність у цьому напрямі залежала від того, наскільки вони сподівалися на успіх від самого початку. Студенти в інших групах діяли незалежно від їхніх сподівань, що є не найкращим способом задовольнити здійсненне бажання. Наш статистичний аналіз показав, що зміна значення реальності, принаймні частково, відповідала за дії студентів під час підготовки до іспиту. Ментальне контрастування впливало на студентів, які вдавалися до нього, даючи відчутний результат.
Хіба ментальне контрастування просто не нагадує учасникам про бажання, перешкоду та, імпліцитно, про шляхи подолання перешкоди? Хіба будь-який процес, який включатиме глибші роздуми про майбутнє бажання й поточну реальність, не приверне більше уваги людей до поведінки, яка потрібна для здійснення їхніх бажань? Наші дослідження свідчать про протилежне. Зворотне контрастування також нагадує учасникам про бажання, перешкоду та, імпліцитно, інструментальну поведінку. Але в студентів, які вдавалися до зворотного контрастування, значення реальності не змінювалося, бо студенти були більш упевнені в тому, що здійснять свої бажання.
Вельми цікаво, що студенти відверто сказали, що після проведення ментального контрастування сприймали поточну реальність більш-менш негативно. Ми також мали нагоду спостерігати цей зсув значення на рівні несвідомого. У межах окремого досліду ми запропонували їм виконати вправу, яку дослідники називають «перемиканням завдань»[102]. Пояснити цю процедуру досить важко; вистачить сказати, що це категорізаційне завдання, яке дозволяє дослідникам вимірювати найменші відмінності у швидкості інтерпретації людьми вхідної інформації. Ми попросили 119-х студентів сказати, до якої аспірантури вони хотіли б вступитиі наскільки це, на їхню думку, можливо. Ми створили три групи: одні студенти вдавалися до ментального контрастування, інші — до зворотного, а третя група виконувала сліпу вправу. Потім ми запропонували виконати на комп’ютері вправу на перемикання завдання, що дало нам змогу виявити, чи могли вони несвідомо ідентифікувати реальність як перешкоду. Ми вимірювали інтенсивність прагнення досягти своєї мети, попросивши студентів радше оцінити ступінь впливу зовнішніх обставин, а не їхніх зусиль, на вступ до аспірантури.
І знову ми побачили вплив ментального контрастування на несвідоме учасників. Студенти, які вдавалися до ментального контрастування, із більшою впевненістю сприймали поточну реальність як перешкоду, якщо вони вважали малоймовірним свій вступ до аспірантури. Вони не так гостро сприймали поточну реальність як перешкоду, якщо були впевненіші в тому, що вступлять до аспірантури. Урешті-решт, схильність студентів сприймати реальність як перешкоду, принаймні частково, залежала від інтенсивності їхнього прагнення досягти своєї мети. У студентів із групи ментального контрастування, які гостріше бачили поточну реальність як перешкоду, спостерігалося більше відчуття відповідальності за те, чи вступлять вони до аспірантури, а ті, хто не вважали поточну реальність аж такою сильною перешкодою, були не схильні визнавати власну відповідальність за вступ до аспірантури. Отже, ментальне контрастування формувало погляд учасників на реальність, допомагаючи розпізнати, що їм заважає, і додаючи сил здійснити своє бажання.