Завдяки ментальному контрастуванню Джоні змогла відчути, що вечірка їй зашкодить, ба більше: вона й надалі зможе розпізнавати перешкоди на шляху до задоволення своїх бажань. Ми попросили 69-х дітей у шістьох німецьких шахових клубах сказати, скільки часу вони вже грають у клубі в шахи, і за допомогою початкових тестів виміряли рівень їхньої підготовки. Після цього ми пообіцяли дітям приз за участь у лотереї, в якій вони могли виграти комп’ютерну програму для гри в шахи[103]. Що швидше вони розв’язували шахові задачі, які ми їм давали, то більше лотерейних квитків вони одержували. У відповідь на наші запитання, діти сказали, скільки квитків хотіли б виграти, а також оцінили, наскільки цей виграш був імовірний. Потім група дітей вдалася до ментального контрастування, думаючи про бажання виграти квитки, а решта вдалася до зворотного контрастування.
Відтак ми запропонували всім дітям дві задачі. Перша задача була на виявлення «перешкоди»: треба було зрозуміти, що власний ферзь заважає їм поставити мат. Вони грали білими й мали розв’язати двоходівку, причому першим мав бути хід ферзем. У другій задачі «перешкоди» не було: граючи чорними треба було загнати короля в пастку. Мат могли поставити і білі, і чорні, дітям запропонували виграти триходівку. Попри те, що перша задача була двоходівкою, а друга — триходівкою, рівень складності в обох випадках був однаковий (див. мал. 8).
Мал. 8. Дві задачі, запропоновані дітям.
Аналізуючи результати, зробили статистичну поправку на відмінність рівня підготовки дітей. Ми побачили, що ті, хто вдавалися до ментального контрастування, швидше знаходили свою фігуру, яка заважала поставити мат, сподіваючись виграти лотерейні квитки, а хто сумнівався в цьому, реагували не так швидко. У випадку задач без перешкод результати учнів у групі ментального контрастування були такі самі, як і в контрольній групі. Ментальне контрастування заохочувало дітей знаходити перешкоди на шляху до задоволення здійсненного бажання, а коли бажання було нездійсненне, їхня здатність знаходити перешкоди знижувалася. Таким чином, діти, які вдавалися до ментального контрастування, мали ширші можливості для досягнення мети та подолання неочікуваних перешкод.
Зосередьтеся на бажанні, яке здається вам здійсненним, але таким, що потребує від вас певних зусиль. Проведіть протягом кількох хвилин ментальне контрастування. Тепер нехай мине тиждень-два. Укладіть на ноутбуку перелік усіх додаткових перешкод, які ви змогли помітити й подолати. Скільки їх у списку? Якщо ви хотіли побільше порозминатися після роботи, а перешкоджало вам бажання розслабитися перед телевізором, то чи розглядали ви інші можливості розслабитися, як-от піти на запрошення друга на обід або почитати спокусливий цікавий часопис, що лежав удома на столі?
Досі я пояснювала вигоди ментального контрастування, показуючи, яка швидка й проста ця вправа на свідоме мислення людей та несвідоме сприйняття реальності. Але ментальне контрастування спрацьовує й на зовсім іншому рівні, допомагаючи людям докладати зусиль і задовольняти своє бажання. Джоні ще могла добре скласти іспит із філософії завдяки кращій реакції на негативний відгук свого викладача, однолітків та інших. Попереднє дослідження довело, що люди, котрі йдуть до мети, виграють від негативного відгуку, бо він їм дозволяє коригувати власну поведінку й робити те, що треба, щоб здобути нове знання[104]. Проте, залежно від змісту цього негативного відгуку та способу його висловлення, інколи він шкодить: може ставити під загрозу самосприйняття людини, впливати на віру в свої можливості та наштовхувати на думку, що здійснення бажання не до снаги. Люди схильні забувати негативний відгук, навіть коли в ньому нема нічого особливого, а запам’ятовувати натомість щось позитивне, що про них кажуть інші[105]. В окремих випадках вони, чуючи негативний відгук, знеохочуються та з меншим завзяттям задовольняють свої бажання.
Я хотіла довідатись, чи здатне ментальне контрастування захистити людей від збайдужіння у відповідь на негативний відгук і навіть допомогти їм використати конструктивну інформацію, котра може бути в негативному відгуку. У першому досліді ми зі співробітниками попросили 153-х студентів визначити важливе міжособистісне бажання або питання, як-от налагодження стосунків із другом чи знайомство з сусідами по кімнаті[106]. Запропонувавши їм самим оцінити ймовірність задоволення бажання, ми сказали частині студентів вдатися до ментального контрастування з приводу цього бажання, іншій частині — тішитися майбутнім, і третій групі — зосередитися на поточній реальності, котра стоїть їм на заваді. У другій частині експерименту студенти одержали комп’ютерне завдання для гаданого вимірювання їхньої соціальної компетентності. Частина випробування полягала в тому, що студенти (ми використали тест, уже розроблений психологами[107]) мали відреагувати на низку малюнків. Вони дивилися на зображення жінки (див. мал. 9) й намагалися визначити примітні риси її вдачі; вони дивилися на краєвид і нотували свої відчуття; дивилися на фото обіймів пари й казали нам, як довго, на їхню думку, ці двійко разом; вони розглядали фото чоловіка перед відкритим вікном і пояснювали, що, на їхню думку, він робитиме протягом наступних п’яти хвилин.