У іншої жінки з групи, Леслі, було своє бажання на цю добу. Її цуцикові Джо-Джо треба спати у своєму кошику, бо інакше він гавкає цілу ніч, заважаючи їй спати. Винний у цьому не лише Джо-Джо: удень Леслі не давала йому можливості погуляти, і тому ввечері йти в кошик йому не хотілось. Тож бажання жінки полягало в тому, аби виспатися вночі, а бажаний результат — почуватися спокійною, відпочилою та енергійною наступного дня на роботі. Леслі виявила, що перешкода в тому, що через своє розуміння зайнятості вона не встигає вигулювати Джо-Джо. Її план полягав у наступному: коли вона відчуватиме, що надто зайнята для прогулянок, то нагадає собі, наскільки краще буде для Джо-Джо, якщо він вигуляється.
Наступного дня Леслі розповіла добру новину: вона вигуляла Джо-Джо, і він сам, вихляючи хвостиком, заліз у кошик. Леслі відразу поклалася спати й проспала міцно вісім годин, — такого не було вже протягом багатьох тижнів.
Ментальне контрастування допомагає людям реалізувати здійсненні бажання не тільки в лабораторних умовах. Будь-хто може використати його як засіб розв’язання найрізноманітніших життєвих проблем і викликів. Ментальне контрастування можна викладати, як це роблять психологи, як «метакогнітивну» стратегію, тобто таку, яка дозволяє людям знати й розуміти власні думки та уявні образи[108]. Вдаючись до ментального контрастування Таммі подумала про себе й зрозуміла, що власне її побоювання «коли я все це перероблю» не давало їй розважатись і бути ближче до сім’ї. І тоді вона збагнула, як подолати це побоювання, коли воно починало даватися взнаки. Отак і Леслі змогла сформулювати своє бажання виспатися як слід уночі та зрозуміла, що вона сама стоїть на перешкоді досягненню цієї мети. Жінка збагнула патерни свого мислення й змінила свою поведінку, що покращило її життя.
На основі описаних досі дослідів можна виснувати, що ментальне контрастування здатне допомогти людям реалізувати здійсненні бажання. Але явища, які спостерігаються у строго контрольованих лабораторних умовах, іноді не відбуваються у більш різноманітних і непередбачуваних умовах реального світу. Розрив між фундаментальною наукою та повсякденним використанням її результатів може бути досить великим; у цьому можна пересвідчитись, розгорнувши науковий часопис і спробувавши розчовпати незрозумілу мову й статистичну термінологію. У випадку ментального контрастування ми не знали, чи люди охоче навчатимуться цьому та чи застосовуватимуть метод для розв’язання своїх проблем. Але виявилось, що вони це робили, і результати були такі ж разючі, як і в лабораторних дослідах. Ми також виявили, що із запровадженням нового елементу — формулювання експліцитного плану у випадку наявної перешкоди — ментальне контрастування діяло ще краще, ніж саме по собі. Таким чином лабораторна магія ментального контрастування перейшла в магію реального життя.
Кілька років у нас пішло на те, щоб перетворити ментальне контрастування на інструмент для повсякденного вжитку. На початку 1990-х років, починаючи працювати над ментальним контрастуванням, я не переймалася його практичним застосуванням; у мене було мало досвіду в клінічній терапії, консультуванні й тестуванні, а саме це і є полем застосування психології. Я починала як біолог і працювала над фундаментальною тематикою, а коли взялася до психології, то мої експерименти мали радше теоретичний характер і були намаганням пояснити, чому позитивні фантазії знижували результативність, чи здатне ментальне контрастування допомогти і як саме воно діє. Я зі своїми студентами пливла за течією фактів, не знаючи, чи допоможуть колись наші знахідки людям у їхньому житті.
Із плином часу ми побачили, що учасникам дослідження добре ведеться з ментальним контрастуванням, і я замислилася над тим, що набагато більше людей могли б скористатися цим інструментом регулювання поведінки. Я також бачила, як люди на роботі, а також знайомі й друзі намагалися досягти успіху в житті завдяки «позитивному мисленню» й зазнавали поразки. Дехто прагнув зберегти своє здоров’я, уявляючи, що ніякої хвороби нема, а інший, чиї дітлашки пускалися берега, намагався їх погамувати, фантазуючи на тему їхньої чудової поведінки. Позитивне мислення — також «метакогнітивний» інструмент, найпоширеніший у популярній культурі, але працює він не дуже добре й не спирається на якісні наукові свідчення.
Ми зі співробітниками провели початкові дослідження, вивчаючи питання про те, чи змогли б ми навчати ментальному контрастуванню й дати людям змогу використовувати цей метод на повсякдень у випадку будь-якого бажання або проблеми[109]. Ми залучили 52-х менеджерів середньої ланки віком 26-59 років, які працювали в галузі охорони здоров’я. Робота управлінців, які роблять кар’єру в цій царині, сповнена стресів, і їм треба дуже обережно витрачати свої ресурси. Заввідділами чекають від них найвищих показників у роботі; підлеглі часто роблять запити, що інколи розбігаються з політикою компанії. Неважко побачити, що належність до середньої ланки не дає можливості управлінцям користуватися особливими повноваженнями на своїй посаді. Поганий зв’язок, неорганізоване виробниче середовище й ненормований робочий день виснажують їх емоційно, а часом призводять до справжньої хвороби. Багато працівників сьогодні зазнає шалених стресів, але, на нашу думку, саме управлінці середньої ланки в галузі охорони здоров’я мали б з особливою схвальністю поставитися до стратегії, що допомогла б їм із перевантаженнями та емоційними викликами у житті.