Мрія про досягнення мети насправді не сприяла здійсненню цієї мрії. Навпаки: вона стояла цьому на перешкоді. У нашому досліді наївні мрійниці були менш охочі поводитися у спосіб, який сприяє схудненню.
Результати цього дослідження я опублікувала ще 1991 року, проте вони жодною мірою не спонукали психологів або ширший загал ретельніше придивитися до оптимізму. Це сталося через те, що поширена віра в силу оптимізму виявилася надто сильною. У той час майже всі безумовно погоджувалися з тим, що позитивне мислення про майбутнє збільшує шанси на успіх. Тому дехто з моїх колег заохочував мене відкоригувати моє дослідження. Вони казали: «Тримайся ближче до усталених концепцій. Вивчення мрій — справа ризикована, бо наближає тебе до псевдонауки й спекуляцій. Якщо ти хочеш, аби люди ставилися до тебе поважно, зосередься на позитивних очікуваннях». Але мені здавалось, що досліджувати мрії справді важливо і що моя робота зможе допомогти людям.
Попри те, що перша моя робота була надрукована в науковому часописі, який практикував внутрішнє експертне рецензування, наступна моя доповідь на цю ж тему кілька разів відхилялася, а рецензенти зазначали, буцім результати й аргументи притягнуті за вуха. Дехто з колег казав, що їм навіть не хотілося дочитувати її, тому що основна ідея безглузда й навіть бридка. Я була засмучена та розчарована, але однаково хотіла зробити свої ідеї надбанням загалу.
У науці специфічні результати повинні бути відтворюваними, щоб наукова спільнота, включно зі мною як авторкою, погодилася з ними. Не можна просто відразу довіряти кільком дослідженням. На висновки може вплинути ідіосинкразія до даних або їхнього аналізу. Аби переконати своїх найскептичніших колег (і себе саму), а також привернути до своєї роботи більше уваги, я хотіла провести низку точних широких досліджень. Я знала, що не можу просто взяти за основу попередню роботу інших вчених; мені належало ретельно вибудувати всю систему аргументації, послідовно муруючи стіну зі шлакоблоків, щоб на неї могли зіпертися мої результати.
Я взялася до роботи й протягом двадцятьох років спостерігала за людьми різного віку, у різних контекстах у Німеччині та в Сполучених Штатах Америки. Я змінювала методи досліджень, щоб запобігти будь-яким мислимим запереченням з боку вчених. Якби мені вдалося провести дослідження з усіма варіаціями й одержати такий самий результат, я нарешті упевнилася б у тому, що це значущий психологічний феномен. Саме це й сталося.
Раз по раз — спочатку я навіть дивувалася — результати виявлялися ті самі. Позитивні фантазії, бажання й мрії у відриві від оцінки минулого досвіду не перетворювались у заходи, направлені на те, щоб життя стало активнішим і продуктивним. Наслідок такого підходу був протилежний.
Пригадуєте Бена, який мріяв про свою таємничу жінку, але ніяк не міг відволіктися на деякий час від наукової праці, щоб запросити її на побачення? Я вивчала, чи позитивні фантазії людей у його ситуації справді заважають їм переходити до дії. Я залучила до досліду 103-х студентів коледжу, які, за їхніми словами, закохалися по вуха у представницю / представника протилежної статі, але не ходили з нею / з ним на побачення[21]. Спочатку я попросила їх оцінити за шкалою від 0 до 100 %, наскільки ймовірно, що саме вони стануть ініціаторами стосунків із тією особою (тобто йдеться про очікування чогось у майбутньому на підставі минулого досвіду). Потім я попросила їх завершити низку гіпотетичних сценаріїв, пов’язаних із побаченнями. В одному сценарії йшлося про таке: «Ви — на вечірці. Спілкуєтеся з ним або з нею, і в цей час бачите, що до кімнати входить хлопець або дівчина, який / яка може, на вашу думку, подобатися вашому співрозмовникові чи співрозмовниці. Коли цей хлопець або дівчина підходить до вас, ви уявляєте…» Я запропонувала учасникам за шкалою від 1 (дуже негативно) до 7 (дуже позитивно) оцінити в кожній ситуації, наскільки негативне або позитивне було їхнє уявлення.
У деяких студентів, котрі брали участь у цьому досліді, така інструкція дослідника викликала позитивні уявлення: «Ми обоє йдемо з вечірки, усі на нас дивляться, особливо та дівчина. Ми виходимо надвір, сідаємо на лавку, довкола нікого, він обіймає мене однією рукою…» тощо. Натомість у інших уявлення виявилося негативним: «Він із нею почав балакати про абсолютно невідомі мені речі. Йому з нею приємніше, ніж зі мною, і в них нема особливого бажання залучити мене до розмови».