– Чи здалося вам, що хтось з них був у стані алкогольного сп'яніння?
– Ні.
– Що робив Лисенко, коли ви приїхали?
– Він длубався в багажнику.
– Чи не мав він наміру їхати або йти?
– Ні, він спокійно робив свої справи.
– Чи являв Прокопчик загрозу для здоров'я Лисенка?
– Ні… Я лише почула, як Лисенко сказав, що зараз хтось приїде і всіх тут уриє. Та Денис мені сказав не звертати уваги.
– Що відбувалося потім?
– Приїхав підсудний зі своїм дружком, таким собі лисим здорованем на Міцубіші. Денис якраз вийшов годувати собак, а вони раптом всі троє підійшли, Лисенко штовхнув його й почав лаяти. Я хотіла піти, але мені хтось знову зателефонував і я відволіклася…
– Що у цей час робив підсудний?
– Він запропонував спокійно розібратися…. Потім Денис відіпхнув Лисенка, і той упав.
– А що робив лисий здоровань… Кулик?
– Він не втручався…
– Що було в руках Прокопчика, адже він годував собак? Ложка, ніж, миска?
– Виделка, – прошепотів адвокат підсудного Куреник.
Дивно, але посміхнулися навіть потерпіла з підсудним…
– Скляна банка з-під каші.
– Він міг нацькувати на підсудного собак?
– Не знаю… Собаки швидко поїли й пішли кудись… Я не звертала на їх уваги.
– А банку де подів?
– Банку поставив поруч із мисками… Потім Забаров і Прокопчик вийшли вдвох за паркан, хвилин п'ять вони там розмовляли, та я не чула про що, а потім пролунав постріл і знову почалися суперечки. Я …
– Почекайте, секретар не встигає… Далі.
– За п'ять хвилин голомозий….
– Кулик, – підказала суддя.
– Кулик сказав мені: «Ти б краще йшла звідси, тут чоловічі розмови». І тут із-за паркану з’явився Денис. Обличчя його було червоного кольору. Я закричала …
– Чи чули ви суперечки за парканом? Про що вони говорили?
– Я не чула.
– Що вам заважало чути?
– Паркан, напевно. Я далеко стояла…
– Паркан … Добре…Куди пішов Забаров?
– Я почула другий постріл… Тут мені в очах потемніло…
– Все це відбувалося мовчки, чи вони і далі сперечались?
– Мовчки.
З вікна долинули сигнали автівок. Була п’ятниця, і весільний кортеж з сусідньої багатоповерхівки весело прокотив повз вікна районного суду. В залі стояла задушлива атмосфера, але зачинити вікно не було ніякої можливості, бо кондиціонеру в залі засідань, певна річ, не було. Ольга мимохідь зирнула на письменника і зазначила, що його перебільшену зацікавленість як лизень злизав. Тепер він дивився на учасників процесу з таким виглядом, начебто просидів тут вже років з 10 і мріє, коли все це закінчиться. «Чортів писака…», – подумала суддя й запитала свідка:
– Хто міг бачити перший постріл?
– Не знаю.. Я почула постріл і втратила свідомість… Я подумала, що Забаров зараз прибере мене, як свідка. Мені навіть здалося, що він цілився в мене. До тями й прийшла вже в сторожці…Від шоку я три дні не могла вимовити ані слова. Згодом дізналася, що Денис помер у лікарні.
– У прокурора є питання?
– Так, Ваша честь… Скажіть, свідок, Прокопчик захищався?
– При мені ні… Там, за парканом, може, і захищався…
– Чи можна зробити висновок, що захищався Забаров? Що йому загрожувала небезпека?
– Ні.
– Прокопчик міг щось взяти в руки, аби напасти на Забарова?
– Не думаю…
– В руках у Прокопчика нічого не було, коли він вибіг з-за паркану?
– Ні.
– Більше питань нема.
– У захисту є питання?
– Так, Ваша честь. Скажіть, свідок, що із себе уявляє бетонний паркан? Якої він товщини, висоти?
– Питання знімається. Свідок, не відповідайте. У матеріалах справи є фотографії й креслення.
– Ви бачили підсудного через перешкоду?
– Знімається питання. Не бачила, це питання з'ясовувалося.
– Скажіть, яку роботу ви пропонували потерпілому?
– Питання знімається, як таке, що не має відношення до справи про вбивство.
– Але Ваша честь!
– Прошу задавати питання по суті.
– Добре, яка того дня була видимість?
– Починало сутеніти…
– А коли провадилося відтворення події, видимість була такою самою?
– Так, приблизно такою.
– По-вашому подія була відтворена в повному обсязі? Яким було розташування всіх учасників?
– Так, все було так, як і тоді…
– У матеріалах справи є дані про чоловіка, який прийшов на стоянку, а потім швидко звідти пішов. Ви його бачили?
– Так, це був високий чоловік років сорока. Він заліз до якоїсь автівки, щось з неї взяв й хотів швидко піти.