Хто ж такий пан Крук, старий, чи новий еміґрант? Ні, бачите, такий середній. Три роки тому назад, коли забирали до Америки сиріт, панові Крукові пощастило переконати комісію, що він теж сирота безрідний і на тій основі пан Крук мав щастя бути одним з перших скитальців, що ступили на вільну американську землю.
А тут, на цій вільній землі, вже його дожидало інше щастя: як то кажуть — вон-ту-трі знайшов собі жінку, родовиту американку! Правда, вона була так з десять років старша за нього, вдова і мати двох синів, та це зовсім не перешкодило панові Крукові незабаром стати батьком ще й третього її „бойса”. Вдова пригорнула сироту, відгодувала і приодягла, хоч і не в кармазини, як співається в народній пісні, але теж цілком пристойно. Далі навчила сироту п’яте через десяте по-англійськи балакати, втовкмачила йому в голову основні положення конституції ЗДА і на тій основі пана Крука постигла ще одна щаслива нагода — його, оце, недавно кликали по „другі папери”.
Де ж пан Крук робить? — спитаєте. Чим займається, яка його спеціяльність? Ну, на ці питання годі дати задовільну відповідь. Де робить, чи там робив, і чи він, взагалі, щонебудь коли робив — те все оповите серпанком таємниці. Знаю тільки, що пан Крук довго, дуже довго шукав роботи, а його дружина за той час працювала. Аж в останньому півріччі, коли почався масовий приплив нової еміграції, пан Крук посвятив себе беззастережно і з повною самопосвятою народнім інтересам. То значить — став працювати для загального добра.
Що ж пан Крук робить для загального добра і як він ущасливлює народ?.. Власне, точніше кажучи, пан Крук є самоохотником-аґентом від розшуків за мешканнями. А це сьогодні важлива суспільна функція! Всякому відомо, як тепер тісно з мешканнями і як важко всім новоприбуваючим знайти дах над головою. А тут, у такій скрутній ситуації, виходить вам назустріч такий ось милосердний самаританин, ні ваш брат, ні сват, а цілком чужий чоловік, простягає помічну руку та веде до вимріяних „румів”! Правда, неоцінений пан Крук простягав помічну руку в той спосіб, що кожний, навіть недоумковатий, здогадався б, що в цю руку треба щось встромити, як не сотку, то дві. Та це вже така самозрозуміла річ, що про неї і згадувати зайво.
Кожної неділі, в 11-ій годині ранку, ще перед закінченням „Великої” Служби Божої, пан Крук уже займає свій пост на сходах „Самопомочі”, завжди гладенько поголений, напахчений, обов’язково у взористо-яскравій краватці, на якій майстерно вигаптований — як не краєвид з Каліфорнії, то погоня за індіянами, або якась інша інтригуюча історія. З старими емігрантами дружньо здоровкається окликом „Гелов”, на сіру масу нових споглядає співчутливо і з деяким призирством із висот найвищого ступня сходів. Тільки декому з колишніх друзів з еміграції ласкаво кивне головою, а, в вийнятковому випадку, подасть кінчики пальців пухкої, завжди споченої руки.
Сіра скитальська маса, переважно з двох-трьох останніх транспортів, задирає голови і з шанобою глядить на визначну особистість, шушукаючи одні до одних: „Бачите, пане раднику, то є, власне, пан Крук! Ага, це він!.. ” Коли вже довкола назбирається достатня кількість „грінорів”, пан Крук витягає з задньої кишені штанів хустинку, втирає зрошене потом чоло і м’ясисту потилицю і починає промовляти до народу:
— А я, каже, не знаю, чого той наш бідний Ді-Пі сюди їде?.. Жиди до Палестини так не пхаються, як русини до Америки! Лисен, ви ще не знаєте Америки, бо ви тут свіжі, грінори. Але того, що я тут витерпів і зазнав за три роки часу, — того і на воловій шкурі не списав би. Слово чести даю, деколи бувало, що чоловік думав: краще було дати себе репатріювати додому, а там — піти з хлопцями в ліс і чесно згинути в бою, в однострою українського повстанця, як бути тут погноєм, попихачем, робучою худобою!
Вступ із виразно замаркованими патріотичними нотками робить належне враження на слухачів, що як ті овечки збилися в купку довкола пастиря, задивлені в пана Крука, неначе в якого пророка.
А пан Крук далі пророчить:
— Люди, каже, це вже не тая Америка з часів добробуту, коли все було дешеве, коли бос шукав робітника, а не робітник боса. Нині все змінилося. Настала дорожнеча, податки скакають догори, а наш чоловік не має права дістати доброго джабу, бо юнія вас не прийме, юнія має вас усіх за непотрібів, які приїхали сюди відбирати хліб американському робітникові!.. А з мешканнями, то вже цілком погано! — перескакує пан Крук на свого улюбленого коника. Нема гавзів, нема румів, нема даху над головою, хоч сідай на вулиці і плач у гіркі кулаки. А чому так є?.. Бачите, ви цього не розумієте, бо ви ще свіжі-зелені, отож я хочу вам все об'яснити. Під час війни всі будови були припинені, бо продукція йшла на воєнні потреби. Тарах! — скінчилася війна, військо прийшло додому, почалася еміґрація — наїхало багато свіжого народу, а мешкати немає де! Ви собі гадаєте, що тільки ви, скитальники, не маєте де голови приклонити?.. Тепер так є, що й деякі наші, американські бойси, хоч і справжні громадяни і кров свою на фронті проливали, проте і вони, деколи, не годні дістати румів! А ви ж не можете себе з ними рівняти? Що ви тут є?.. Ніщо, полова, зайві люди, де-цо!