— Ач який він, хоч би і такий пан шпектор! — мелянхолійно завважав пан радний Околіт, коли вже делегація с. Закамарків злетіла стрімголов по сходах, отріпалась з пороху й опинилася на вулиці, біля саней. — Зразу то й делікатно заговорить, і попід бороду попестить, гей парубок дівчину, і всячину розказує, про білих круків та інше, — а скажеш йому, необачно, щось напоперек, так і спалахне, мов іскра!
Пан радний Зазуля сидів на санях, розтирав потовчене коліно і снував свої рефлексії на тему сьогоднішньої авдієнції:
— Е, що не кажіть, а таки зразу видно, що маєш до діла з вченим. Не казав возному — бери тото за обшивку та повикидай за двері, — тільки каже: Янє, випроси тих панів із мого кабінету. Інша річ, що такий простюх, возний, розуміє? Пан йому каже виразно: випросіть, а той бере та скидає зі сходів!
— Гм!.. Та то байка, що зі сходів, — відповів на те пан солтис Кораба, але хто мені оґулі, теперечки роз’яснить, що воно таке — „резиґнація”? Та ж пан шпектор сказав мені: внеси письменну резиґнацію на руки пана старости… А що воно за дивовижа — ніяк не розберу. Правда, я єстем солтис і член „Кола позагородової шляхти”, але метрику переписав недавно і не можу так швидко збагнути всіх службових секретів.
Члени делеґації зосереджено призадумались над цим заплутаним питанням, а далі пан радний Гарасим Зазуля каже:
— Радили вам внести резиґнацію?
— Резиґнацію.
— На письмі?
— На письмі.
— На руки пана старости?
— На руки пана старости.
— Пане Міколаю! — зрадів пан радний Гарасим Зазуля, визначний власник расового бугая і машинової молотарки, — пане Міколаю, справа ясна, як сонце: пан шпектор особисто радив вам, щоб ви внесли скаргу на нашого управителя до рук пана старости! Ви ж пригадуєте собі Тимкові слова: „Не поможе пан шпектор — резиґнувати просто до пана старости!” Ото ж воно тепер і є: резиґнація, це й мусить бути така скарга на письмі. Бо з панами на писок взагалі не варто балакати. Пан собі жадає, щоб йому все стояло чорне на білому. Біжіть тепер борзо, пане Міколаю, на трафіку, купіть аркуш паперу і не гаючись — пишіть резиґнацію!
На другий день доручено панові старості разом з іншими урядовими актами ще й таке письмо:
До Пана Повітового Старости в Б…
Низше підписаний, Міколай Кораба, яко солтис у с. Закамарках, вносить отсим на руки Пана Старости резиґнацію з поводу, жи низше підписаний не може довше витримати з новим паном керовником. Новий керовник школи, пан Гніздович, це українець і вивротовець, ходить до читальні і бавиться в політику. А дня 12. II, ц. р. пан Гніздович замкнув по школі, гей бахурів, при 10 ґрадусах морозу, пана Міколая Корабу, яко солтиса, і пана Герасима Кукулку, і пана Трохима Околота, яко радних і тримав їх так до дванастої години полудня. Позаяк то є велика образа гонору самоуправної влади, низше підписаний просить усильно Пана Старосту, прийняти його резиґнацію, а пана Гніздовича скинути з директора, відібрати йому посаду й оґулі, ґреміяльни, забрати з нашого села.
(Печатка, підпис).
…До тижня — пана солтиса Корабу, „на його власне бажання” звільнили з посади солтиса в селі Закамарках, а пан Роман Гніздович залишився надалі директором школи.
ДЕРБИ В СЕЛІ ЗАКАМАРКАХ
І.
Воно відома річ і цього заперечувати не доведеться, що перший фінальний матч за футбольне мистецтво Реп’яхівського району між командами с. Димайміхи і с. Закамарки закінчився в нічию 0:0.
То ж перед вирішними відплатними змаганнями капітан команди с. Димайміхи, Кирило Варениця, гаряче відкликався до совісти і чести димайміхівських спортсменів, кажучи:
— Друзі! Ви мусите рятувати добру славу і світлі спортові традиції села Димайміхів! Ви — гордощі і надія нашого села. На вас задивлені очі всіх громадян, від грудної дитини до беззубої, сивої бабусі. Друзі! Ви мусите виграти ці вирішні змагання і здобути першенство округа. Приобіцяйте мені отут, покляніться кістками наших дідів і прадідів, що заграєте в цих змаганнях із серцем.
— А може б так, про всякий випадок, взяти з собою в кишеню щось із тяжкої промисловости? — спитав, заклопотано почухавши потилицю, правий оборонець, Гриць Довбня.
Капітан команди, Кирило Варениця, рішуче потряс головою.
— Ні, друзі! Нічого в кишеню, за пазуху, а вже, тим більше, за халяву, ми брати не будемо! Минулися — забулися ті, сумної слави часи, коли то парубки з одного села вибиралися в друге обов’язково з багнетами, боксерами, чи залізними, скажемо, штабами. Тії прокляті часи темряви та безкультурносте не повернуться вже ніколи! Сьогодні, коли кується новий порядок на світі, ми і голіруч дамо собі раду, якщо цього вимагатимуть добра слава і світлі спортові традиції нашого села.