ПЕРЕЛЕТНІ ПТАХИ
Довші та коротші, менше й більше веселі історії, в краю,
на скитальщині і на гостинній землі Вашінґтона написані
(1942–1952)
Нью Йорк, 1952.
Видавництво Юрія Тищенка
Друковано 3.000 примірників Всі права зберігаються
Обкладинка і віньєти Миколи Бутовича
Printed in U.S.A._______
Друк „Свобода”, 81–83 Ґренд ст., Джерзі Ситі, Н. Дж.
РЕЗИГНАЦІЯ ПАНА КОРАБИ
В цій справі не могло бути двох різних думок тільки одна: пан солтис Міколай Кораба і новий управитель школи, Роман Гніздович, заїлись, як то кажуть, на смерть! Цей історичний вже сьогодні конфлікт, як і всі конфлікти широкого маштабу, зав’язався за дурницю: за ключ до шкільної дровітні. Одначе не слід забувати, що в чиїх руках є ключ від дров, до того, подекуди, належать і самі дрова. А, власне, пан солтис Кораба, що звик був досі господарити шкільним добром, як громадським, а громадським — як своїм власним, — мав великий храп на чотири сяги бучини, призначені громадою для школи. Пан солтис, людина з виробленими поглядами, був тієї думки, що того топлива однаковою мірою можна вживати так для школи, як і для громадської канцелярії, тим паче, що громадські дрова, пан солтис, як справжній батько громади, вже давно попродав по приступній ціні місцевим продуцентам самогону.
Але погляд пана солтиса посперечався з зовсім протилежним поглядом нового управителя. Цей новий управитель виявив себе зразу людиною з тісними й обмеженими поняттями і відмовився рішуче віддати ключ у чиї-небудь руки, а вже найменше в руки пана солтиса. По-друге — він ще спромігся і на такий нетакт, що велів ковалеві приробити до комірчини з дровами нову колодку. (Це вже, мабуть, якийсь чорний дух і вспів йому шепнути, що пан солтис має окремий ключ до дровітні, та що громадський поліцай, Тимко Пукавка, щовечора висаджує в ній десант і спотайна виносить дрова!..) Коли ж, після того, голова місцевого Шкільного Комітету, самогонних діл майстер, Грицько Кіт, з’явився в мешканні п. Гніздовича з особливим уповажненням пана солтиса — зняти згадану колодчину, новий управитель по короткій, але речевій дискусії взяв пана Кота за боже пошиття і, при допомозі коліна, в чемний спосіб „випросив” за двері…
Звичайно — після таких багатомовних фактів у повітрі запахло порохом: зудар був неминучий!
Знамениту „каплю оливи” з народного прислів’я хлюпнула до вогню така подія:
Щоб прикоротити самоволю нового управителя — пан солтис рішив покористуватися своїм особистим авторитетом. Тому однієї, нічим, зрештою, незамітної днини, він вибрався до школи на інспекцію, взявши собі для гонору ще й двох радних: пана Гарасима Зазулю і пана Трохима Околота.
Ніби нарошне тієї днини лекції не відбувалися, бо керівник школи і друга „сила” жіночої породи мусіли явитися передполуднем у повітове містечко на конференцію, а утраквістична дітвора дістала нагоду завершити будову монументальної снігової баби і до решти порозносити шкарби на ковзанці. Під будинком школи, в якому одночасно було й мешкання її управителя, стояли вже готові сані, запряжені в пару гнідих, що від памороззі поробилися шпаками і яким пара так садила з клубів, немов би конята тількищо повиходили з лазні, — якщо б, звичайно, коники забажали дати гарний приклад тутешнім мешканцям і почали ходити до лазні.
Пан Гніздович кінчив, саме, в поспіху сніданок, а при тому одягався в подорожню бунду, коли три достойні мужі втарабанилися в сіни, загримали зап’ятками і давай — пробують насилу вдертися до „першої кляси”!
Що ж робить в обличчі цього факту новий управитель?
Новий управитель, хоч-не-хоч, відривається від сніданку і запитує гостей, чи вони окрім того, що принесли до сіней фіру снігу та збираються завалити школу, — мають ще до нього якесь окреслене бажання?
У відповідь члени „Комісії Трьох” один по одному урядово висякались на долівку, а пан солтис Міколай Кораба каже:
— Пане керовнік, проше нам порозмикати кляси, бо ми прийшли на контроль!
— О, о! — підкріпили однозгідно внесення пана солтиса панове радні.
Розуміється — новий управитель не може зразу второпати в чому справа.
— На який контроль? — питає.
— То вже є наша річ, — відповідає пан солтис. — Ми мусимо знати, що тут, греміяльно, робиться та оґулі, як у школі господарка йде, тому хочемо звізитирувати обі кляси.
Новий управитель, річ ясна, далі нічого не розуміє, але здвигає раменами і каже: