…Та в тій хвилині трапилось щось несподіване, щось неймовірне… Це, власне, правду кажучи, був найбільш драматичний момент цілих змагань, вершок емоції! Бо не встиг Кирило Варениця під’їхати під Климові ворота, а дядько Охрім не вспів розмахнутися, щоб пустити йому колика під ноги, як, нагло, на городі тітки Павлихи затріщав перелаз, зашуміла кукурудза, між публікою зчинився крик і вереск, дітиська запищали, гуси заґеґали, — і расовий, дволітній бичок тітки Павлихи, красої масти, симентальської породи, грізно і коротко порикуючи, влетів на грище — без попереднього зголошення в судді, і, зі звішеним лобом, блиснувши заїло сліпаками, копнувся просто на Кирила Вареницю.
Капітан Кирило Варениця, побачивши перед собою такого чотироногого бека із звішеним лобом, з піною на храпі, із зачервонілими, сердитими очима — просто, можна сказати, спантеличився, не знаючи яке, супроти цього дикого факту, зайняти становище.
Тимчасом бичок тітки Павлихи зручним дриблінґом, послугуючись всіми чотирма ратицями, відібрав Кирилові м’яч з-під ніг, але при цьому так небезпечно зфавлював Кирила, що він, неборак, підлетів на півтори метра догори, а, опісля, посковзнувшись на коров’ячій купині (а ними місцевий стадіон був густо засіяний), запоров носом у кротовиння і вже більше не піднявся аж до кінця гри. Суддя, пан Рогалик, очевидно, відсвистав фавль та вільний стріл для гостей; надбігає лівий лучник димайміхівців і гостро б’є на ворота. Бичок тітки Павлихи, симентальської породи, відбиває м’яч прекрасною головкою, перекидає догори ногами лівого лучника, центру і ліве крило гостей, вибиває рогами м’яч на поле та подає до середини нападу місцевих. Місцеві, не в тім’я биті, швидко збагнувши положення, переводять блискучу комбінацію, „переїздять” поміч та оборону противника, їхній правий криловий гостро стріляє до середини, лівий криловий прецизійно подає до центри, центра прецизійно подає лівому лучникові, лівий лучник прецизійно стріляє, м’яч прецизійно летить, воротар Омелько Хрущик прецизійно боронить, а ґоль прецизійно сидить, як риба в сітці!..
Бурхливі оплески рясним гомоном залили ввесь стадіон: 1:0 для місцевих! Добігає 45 хвилин. Суддя, п. Рогалик, дивиться на годинник і відсвистує кінець змагань. Перемога! Перемога!
ІІІ
На тому, що вгорі сказано, можна б, очевидно, цей скромний наш репортаж із дебрів у с. Закамарках за футбольне мистецтво Реп’яхівського району закінчити. Гості виграли заслужено, без усяких там „махльойків”, не при зеленому столику, а на грищі, по завзятій боротьбі, і про їхню перемогу не може бути жодних „але”…
Але, власне, гості, позбиравшись з важким трудом докупи, розтираючи потовчені боки, на превелике зчудування місцевих спортових кіл, були зовсім протилежного погляду. Вони зараз таки зложили формальний протест на руки представника Окружного Спортового Союзу п. Рогалика домагаючись не більше, не менше, як уневажнення змагань.
Ми одержали відпис протоколу з тих бурхливих змагань і можемо запізнати наших читачів і з тим протестом.
1. Гості взагалі протестують і засадничо виступають проти включення до складу дружини 12-го змагуна, що противиться міжнародній футбольній конвенції; зокрема гості протестують проти включення до складу дружини противника змагуна заграничної породи, який грає чотирма ногами, а рогами так сильно розбиває, що „най го ясний шляк трафить”! (цитуємо дослівно).
2. Як би навіть погодитися з тим, щоб у барвах команди с. Закамарки виступав на „беку” бичок тітки Павлихи, то, власне, в цих фінальних змаганнях він ще не міг брати участи, бо не був формально затверджений Окружним Спортовим Союзом. (Принаймні не було цього проголошено в пресі).
3. Вимагається на майбутнє, щоб господарі перед змаганнями прочистили стадіон від коров’ячих залишків, бо в противному випадку, поминаючи всяку естетику, спортовий майдан переміняється в совганку, змагуни раз-у-раз падають і пламлять собі штанята, на які, чей-же, ввесь народ складає національний податок.
Особливо пристрасно (вже не письмово, а усно) накинулись були гості на героя тих змагань і найкращого змагуна на грищі — бичка тітки Павлихи. Капітан команди Кирило Варениця заявив просто без обиняків, що другим разом принесе з дому фльоберт і застрілить цього красого бика, як руду суку.
Але в обороні бичка виступила зараз правна його посідачка, тітка Павлиха, дуже поважна в селі ґаздиня, член Братства Доброї Смерти.