Доповідачі отетеріли!..
— В чому справа? — розпитують.
— А ми, рахувати, за книжками, — ввічливо пояснюють з гурту.
Доповідачі видивились один на одного. Остовпіли з дива…
— За якими книжками?..
— А то вже там, як ласка ваша… Може бути „Остромирове Євангеліє”, а може бути і „Пересопницьке”… І гієроґліфами не погордимо. Відомо ж перебирати годі. Не такі тепер часи, щоб перебирати!.. Великий оце в нас, нікуди правди діти, переднівок на книжки. Не переднівок, а просто голод. А ще тепер, після ваших рефератів, то, Господи, Твоя сила! Страшенне нарід розохотився читати! Бачите — он, люди возами позаїздили… Дайте хоч вагон книжок, — розхапають!
Доповідачі зніяковіли, розгублено потупили очі в землю…
— Книжок немає, — промимрили стиха.
— Немає книжок! — застогнав народ навколо. — Людоньки, чуєте, книжок немає! Панове, а це ж як?!
— А так, що немає. Передвоєнні запаси вичерпалися, а нові книжки друкуються в обмеженій скількості. Що появиться, зараз щезає. Паперу недостає… Та й всякі інші труднощі… Це ж війна, панове!
— Ми самі, от, їдучи сюди, думали у вас хоч декілька книжок для повітової бібліотеки дістати, — з відвертою щирістю з’ясував професор.
Люди збилися в купу, загомоніли, зашушукали, видимо — нараджувалися. Врешті вибрано окрему делеґацію для переговорів, а саме: місцевого о. пароха, мужа довір’я і громадського старшину. Делеґати повели доповідачів на бік, під повітку, і почали пертрактації:
— Панове, кажуть, ми розуміємо ваше становище. Поторгуватися завжди можна, це сьогодні річ щоденного порядку. Ми знаємо, як там, у вас, у місті… Тіснувато з продуктами… Ми за гроші не хочемо… Ми вам, кажуть, натураліями… — Відпустіть, майте милість, хоч піввагона книжок за продукти!
Тут уже доповідачам і терпець увірвався.
— Громадяни, гукають, чого це ви пристали? Немає книжок і край! Ви, хіба, що не розумієте?.. — По-турецьки ж не говоримо!
Ну, звичайно, народ захвилювався, зайняв ворожу поставу. Почулись вигуки, погрози. Врешті кремезний юнак у вишиванці, — виліз на передок автомашини і каже:
— Друзі, каже, а це ж як? Провокація яка, чи що?.. Панове кажуть — книжок немає… А тут, на самоході, хіба що? Полова?.. Вісім новісіньких шаф із книгами, аж тріщать, а вони — книжок немає!.. Не підведете, панове! Не на таких натрапили! Якусь „зразкову виставку” вигадали… Що це за дикі, большевицькі методи? З книжками возяться, як баба з парастасом, а тут народ без друкованого слова в’яне, як осінний лист! На очах нидіє. — Друзі, я висуваю конкретну пропозицію: спорожнити всі шафи! Не пустити ні одної книжки з нашого села! Література — це скарб народу, а книги — морська глибина! За мною, друзі! До світла! До сонця!..
…Гей, як заворушеться народ! Як заклекоче грізним дев’ятим валом!.. Гей, як потиснуть хлопці, як припруть грудьми автомашину… Шах-шарах, трах-тарах! — затріщали дошки, забряжчало скло, і за хвилину зразкова виставка книжок припинила своє коротке існування…
Розлетілася на тріски!
…І в тую ж хвилину одне жалісне зідхання вихопилось з грудей юрби, один плач, одне ридання потрясло повітрям…
„Зразкова виставка” виявилась великим „блефом”…
Виявилось, що в шафах, за скляними перегородками, замість книжок — лежали пустопорожні палітурки, з золотими відтисками на хребтах…
А книжки вам не було ні на лік!
ІІІ
В мрячному, чорному настрою верталися доповідачі з пропаґандивної поїздки в обломаній автомашині…
Сумно скрипіли колеса:
…Учітеся, брати мої!
…— книги морська глибина…
Осінь була золота.
Журавлі кричали: кру, кру…
ЗЛОЩАСНИЙ РУКОПИС
Головний редактор Видавництва попросив до свого кабінету знаменитого літературознавця, д-ра Головенка, поклав перед ним на столі дебелий сувій пожовклого паперу, записаний густо дрібним мачком по обох сторінках та перев’язаний шпагатом, і сказав:
— Дорогий докторе, наспіла оце до нас нова історична повість із старокняжої доби, під назвою „Ратищем просто в серце”. Приблизна вага цього скрипту два з половиною кілограми. Та, на жаль, це покищо тільки перший том повісти. Дальших шість томів обіцяє невтомний автор надсилати нам безперебійно у піврічних відступах часу, впродовж трьох років. Чи ви почуваєте себе на силах, без шкоди для ваших очей, ваших нервів і взагалі для вашого здоров’я, взяти цей перший томище на рецензію?
Щире і добродушне обличчя знаменитого літературознавця прояснила весняна усмішка.