А що третій Осавул та й ще Фінансовий, ясний сокіл, тую мовоньку зачуває, словами промовляє:
— Прости мені, Батьку-Отамане, і ви, панове-молодці, Товариство чесне, ой, не сила ж моя для Неньки-України нашої трудитись-працювати, бо не сила на цій марній посадоньці кінців із кінцями пов’язати, діток моїх семеро, ясних соколят, прокормити, зодягати, до шкіл посилати. Ой, буду ж я, панове-молодці, про сімейку краще дбати — ґалянтерійну крамницю відчиняти, у важкому лихолітті сам собі порадоньку давати!
А що четверта, Представниця Жіноцтва, вірлиця срібнопера тую їхню мову зачувала, словами промовляла:
— Прости мені, Батьку-Отамане, і ви, панове-молодці, Товариство чесне, ой, не буду ж я довше славному жіноцтву нашому проводити, а буду я, панове-молодці, за козаченька молодого, директорця золотого, заміж виходити, вірною дружиною та до віку йому служити!
Сеє сказавши, Панове Осавули, соколи ясні, і Представниця Жіноцтва, вірлиця яснопера, золоті ключі на полицю клали, писальні машини у футлярі ховали, папери складали, до шухляд замикали, Батькові-Отаманові доземно ся кланяли, Установоньку покидали…
Ой, на синьому морі та на білому камені то не гордий орел сумно крилами махає, то голова Рідної Установоньки, Батько-Отаман завзятий, сам один як палець по канцеляріях походжає, білі руки ламає, чуба скубе-вириває, солом’яний запал солом’яних душ українських — по-козацьки клене-проклинає…
| ПЕРЕСЕЛЕННЯ З ПЕРЕШКОДАМИ |
|---|
ПЕРЕСЕЛЕННЯ З ПЕРЕШКОДАМИ
Це було в тій золотій добі нашого Запроторення, коли ще люди не ходили з Ді-Пі-картками, лише з „нотапасами”, як не було ІРО тільки УНРРА, коли консерви валялися покотом і цигарок було вбрід, а проблема переселення лежала в пеленках. В пеленках то вона лежала, але вже поволі витягали її з них на денне світло. Та й вже тягались з нею, як баба з ступою по парляментах і всяких зборищах, уже й деякі сміхотворні проекти схвалювали. Отож тоді саме, котроїсь-там днини, політичний втікач, Коля Козенко, прийшов до бараку помітно схвильований та й каже свойому братові, Сашці:
— Горе, братець, — каже. — Справа переселення за океан затормозилася і сіла на рафу потому, що корабельного тонажу не хватає. Брати нас беруть на вихватки, од щирої душі беруть, тільки от — регістрових брутто тон чортма! Виходить така катавазія, що зараз на рейді стоїть всього один паршивенький транспортовець, а він як закатає раз у місяць душ сотень п’ять, то більше і не думай, а тут же нашого запротореного брата сотень тисячів дві з лишком нараховують! Коли ж діло піде далі такими темпами, як досі, то ми і за сорок років не переселимось з Германії!
— За років сорок, дорогий мій дружок, може нам і поталанить, та тут виринає свіжа морока: коли розбудова української нації піде далі такими темпами, як досі, то через сорок років наплодиться по таборах ще яких сто тисяч народу, — то що ж тоді тим американцям робити, хіба вічно так з нами возитись, чи яка бісова мама?
— Слухай мене, Сашенька, — сказав Коля після зрілої розваги. — Пускай вже там американці з усякими суходільними крисами голови собі морочать, а нам — треба знати честь-честю, ми ж бувшії матроси Чорноморського червонопрапорного флота, ми повинні самотужки себе виручать! Давай, братець, втнемо таку штуку, що самі подбаємо про тонаж для нас обох та відправимось в Америку поза чергою. — Ну давай! —
…Співають по наших таборах пісоньку:
„Нас не злякає лявіна,
Ані Сагари піски —
Море нам по коліна,
А Міссісіпі по кістки!..”
Отак із нашими Козенками…Що їм там зони, кордони та всякі заборони!.. „Діду, село горить…” Втримай вітра в полі. Раз-раз, спакували хлопці чемоданчики, пішли на станцію, сіли в поїзд та й поїхали. їхали, їхали, аж заїхали в Бремен. Покрутилися між руїнами, вже більше з привички, як із конечности заглянули на чорний ринок, а там подались у пристань. Ходять, ходять, аж гульк — бачуть, на форвартері, стоїть заякорений розкішний транспортовець, ще й свіжо лякерований і під флагом, а який рудий шваб, у комбінезоні, Гумовою кишкою палубу сполікує.
— Ґрюс Ґот! Ґрюс Ґот!.. Закурили та й розбалакались. І то так балакали завзято, аж у їх всіх трьох руки розболіли, бо наші хлопці по-німецьки кресали слабувато, а шваб по-нашому ні в зуб. Аж як пішли за якісь пачки та скрині, як присіли та як витягли з чемоданчика метер самогону, тоді вже розмова покотилась зовсім гладко. Тоді рудий шваб виспівав усе, до чиста: що цей корабель називається „Робін Гуд”, 9000 БРТ поємности, саме стоїть на рейді, а відправляється завтра в 8 год. ранку, бере прямий курс на Ню-Йорк і везе додому здемобілізованих вояків хороброї III Американської Армії, що недавно так блискуче визволяла Німеччину з-під німецького гніту. Далі швабисько просльозився, признався, що він теж колишній матрос, служив гармашем при торпедних стрільнах, а тепер, мовляв, служить портовим помивачем.