— Славно! Дуже найс! — загуло довкола. З усіх кінців столу піднімалися схвильовані баді та їхні подруги, із сльозами радости підходили до Вільшанських і стискаючи їхні руки, ґратулювали їм такої вимріяної розв’язки питання їхньої екзистенції. Інж. Вільшанський роздавав на всі боки граціозні поклони та сердечні потиски руки, ніби приймав у сальонах посольства делеґацію дипломатичного корпусу, — а при тому розпливався в похвалах на адресу спонзорів:
— Шановні і дорогі панство Чабани, — казав, — ми ніколи й не сміли мріяти, що таке несподіване щастя всміхнеться до нас, зараз у перший день нашого приїзду на цю гостинну землю! Ми, просто, не знаходимо слів, щоб висказати вам найщирішу вдячність…
— Ол райт, ол райт, — доброзичливо поклепав його плече містер Чабан. — Ми знаємо, що ти дипломат: — одне говориш, а друге думаєш. Джордж, ми вас добре розуміємо: і ми були колись „ґрінори”!
ЗМІСТ книжки