— Ано пєкнє, міленьку, — заговорив нарешті пан інспектор голосом з-поза світів. — Але, кінець-кінцем, яке вам до того діло, що пан управитель викинув кота за двері? А може йому цей кіт шкоду зробив? А може він йому сметану випив?
— Пане шпекторе! — з’ясовує фактичний стан справи пан солтис, — пан керовнік викинув за двері не такого кота, що то як справжній кіт, а Кота, Грицька!
— Шітко єдно, мілєньку, — каже пан інспектор, чи це був кіт Грицька, чи Івана, раз він напакостив — його слід покарати.
— Пане шпекторе! — всебічно висвітлює справу пан солтис та й ще руками демонструє, — це не був такий лєґальний кіт, що то з хвостом і миші ловить, а такий хлоп, Грицько Кіт, презус Шкільної Ради!
— О, о! — ствердили однозгідно обидва панове радні.
Пан інспектор рад-не-рад встає і з надлюдським зусиллям викочує з-поза бюрка барильчасте черевце, одне із замітніших черевець, що їх занотувала історія наших часів: коли б, наприклад, із нього з’їздив возом, то обов’язково треба було б гальмувати заднє колесо. Дрібненькими крочками, які радше спиняли просування його особи, як штовхали її вперед, він наближається до делегації села Закамарків.
— Ой, куме, будемо биті! — шепче пан радний Околіт панові радному Зазулі.
— Ні, куме, — заспокоює його багатіший досвідом пан радний Зазуля. Мені видиться, що той омент ще не прийшов. Перед биттям все йде крик, а крику ще не було.
В тому часі пан інспектор звільна підкотився до пана радного Трохима Околота, спнявся на пальці і ніжно погладив пана радного попід бороду. Потім підсунувся до пана радного Гарасима Зазулі і приязно, двома пучками пальців скубе його за ніс. Розуміється — обидва панове радні стоять на „габтах”, ніби почесна варта на параді фаєрманів і хоч би тобі чичирк! Після тих фактів пан інспектор наближається до пана солтиса Міколая Кораби, стріпує з його голови павутиннячко, бере гранчасту правицю пана солтиса в свою пухкеньку ручку, розпростирає правицю пана солтиса на всю ширину долоні, впихає туди клубочок павутиння, стискає долоню в п’ястук, ввічливо потрясає ним і каже:
— Пєкнє, пєкнє, добжи ліді, я то відім, що ви хочете сказати мені щось надзвичайно цікаве, щось дуже підхлібне про вашого управителя пана Гніздовича! Правда? А бачите! А бачите! Ви носите у своєму серці найщиріші почуття, найкращі наміри відносно особи пана управителя, але ви не всилі відповідно висловити ваших почувань, ви не вмієте убрати їх у відповідну форму. Ви хвилюєтесь, бентежитесь, вам не достає відваги… А бачите! А бачите! Та це нічого, нічого, я вас розумію без слів, я знаю, яка прекрасна людина пан Гніздович! Він зложив мені сьогодні, в день моїх уродин, королівський дар, королівський дар! Він дарував мені чудову колекцію поштових марок, між якими є справжні білі круки, білі круки. Пан управитель Гніздович — це направду знаменитий педагог, це найкраща учительська сила в окрузі, і тому я не дивуюсь, що ви такі захоплені паном Гніздовичем, що ви такі задоволені з нього!
— Гм… Та то байка, що ми захоплені, — каже пан солтис, але пан керівник Гніздович — це бунтівник і вивротовець, він нас замкнув по школі і тримав при десять ґрадусах морозу до дванастої години полудня і ми просимо ґриміяльни скинути його з директора, позбавити посади і перенести з нашого села, бо ми вже не годні з ним витримати!
— О, о! — притакнули однозгідно панове радні.
Після такої офіційної заяви з боку делеґації, пан інспектор як скочить, як затупоче ніжками та як зрепетує:
— Цо пак — о, о?! Що значить — о, о?! Ви не-вдоволені з пана Гніздовича? З такої прекрасної людини? Ви хочете, щоб я позбавив його хліба? Щоб переніс його на іншу посаду? А дзюськи! А дзюськи!.. Пан Гніздович нікуди не буде перенесений, бо така моя воля! А ви, солтис, коли не годні витримати, то внесіть резиґнацію на руки пана старости! До споглєду! З паном Богом!
Тут члени делеґації пробують дати додаткове вияснення, та це ще дужче подратовує пана інспектора, пан інспектор вже безпосередньо натякає на затрацених клюків, врешті спішним крочком підкочується до дверей та гукає на коридор:
— Янє! Янє, мерщій! Янє, випросіть негайно цих панів із мого кабінету!
У дверях кабінету виростає чорною примарою кремезний пан возний. Всі знаки на небі та на землі показують, що авдієнцію треба вважати скінченою.