Для торгівлі є мережа державних крамниць, а їй конкуренти не потрібні!
Також швидко розглянули питання про розподіл земель, які були відібрані у поміщиків, церков та монастирів, а також у польських високопосадовців. Хоч її було й немало, майже двісті тисяч гектарів, але ніяких складнощів і тут не виникло. На той час у СРСР вже був здійснений великий перелом у сільському господарстві: хто пручався проти колгоспного устрою, того переламали. Кого у Сибіру, кого у тюрмах, а кого й біля розстрільної стінки. Тож куди віддавати землю було ясно усім. Таких фактів, як тепер, коли на носі Новий Рік, а в полі досі лежить десята частина накопаних буряків, а майже половина урожаю зернових досі не обмолочена, у копах — більше бути не повинно! Приватний власник він і є приватний власник, що з нього спитаєш? Моя пшениця, коли хочу, тоді й молочу! Можу взагалі попалити чи в полі погноїти, хай вам грець! Інша справа колгосп! Тут голову колгоспу можна і до НКВС запросити, як що щось не те…
Питання розглядали швидко, Репнік навіть сам подумки дивувався, як вправно в нього все виходить. Ніяких заперечень, ніяких дискусій, усе по справі, просто клас! Так було до десятого пункту порядку денного, коли Репнік вже повірив, що усі важкі питання розглянули, а решта п’ять — це справа, як то кажуть, техніки. Десяте питання було про початок роботи та дні відпочинку. Як і всюди по країні, було запропоновано — починати робочий день о десятій тридцять за московським часом, закінчувати о сімнадцятій, а відпочивати шостого, дванадцятого, вісімнадцятого, двадцять четвертого та тридцятого числа кожного місяця. Це були відомі сталінські п’ятиденки. Тут несподівано звівся з місця голова Кулинецького повітового виконкому.
— Товаришу Репнік, таке рішення приймати ще завчасно.
— Что? — Репнік здивовано звів брови, — это ещё почему? Вы кто? Председатель из Кулинцев? Какого чёрта лезете в дела, в которых не смыслите? Вся страна так работает!
— Товаришу Репнік, справа не в тому, що так працює уся країна, а в тому, що Західна Україна за таким розпорядком працювати поки що не може.
У залі запанувала повна тиша. Обличчя Репніка налилося кров’ю.
— Как это не может? Кто осмелился? Ты ж посмотри на него!
— Товаришу Репнік! Західна Україна відрізняється від інших регіонів України тим, що народ у нас дуже набожний і звик по неділях ходити до церкви на Службу Божу, а цим рішенням неділі взагалі скасовано. Ті рішення, що були до цього, зачіпали лише окремі верстви населення: попів, багатіїв, власників… А це стосується геть усіх, і усі будуть проти. Чи варто із самого початку налаштовувати населення проти нової влади?
— Ты…
Але заступника голови зупинив другий секретар обкому Проценко:
— Заспокойтеся, товаришу Репнік.
Секретар дістав із кишені френча білу хустину та витер голену голову. У залі — душно, бо вікна заклеїли на зиму, вентиляції не було, а засідали шосту годину поспіль.
— Товаришу… Як ваше прізвище?
— Смикалюк.
— Отже, товаришу Смикалюк, ви повинні зрозуміти, що у такому режимі працює уся країна, а товариш Сталін працює удвічі, а той й утричі більше, ніж передбачено цим рішенням. Тому ми не можемо надати можливість працювати у визволених областях за іншим графіком. Уявіть собі, що товариш Сталін зателефонує вам, наприклад, у так звану неділю, а йому сторож відповість, що ви на Службі Божій! — тут другий секретар знову дістав хустку та провів нею по спітнілий голові, наче товариш Сталін вже зателефонував саме йому, — і як ви будете потім виправдовуватися?
Секретар обкому розмовляв українською як рідною, мабуть, був родом із західних областей.
— Але мова йде не про мене, — відповів Смикалюк, — я людина, ясна річ, не віруюча. Мені попи не потрібні, але ж люди у селах усі ходять по неділях до церкви. І такий порядок існує не рік, і не два, а сторіччями. Так чинили їхні батьки, діди і прадіди, а ми хочемо зламати усе за один день. Як на мене, відлучати від церкви треба поступово…
— Товарищ Смыкалюк! — Репнік ударив долонею по столі. У притихлому залі цей удар прозвучав наче постріл, — ваша линия антибольшевицкая! Мы, большевики, привыкли делать за день то, что другие делают за десятилетия! Это называется большевистские темпы!