— Охолонь, кицю, хіба я не маю язика? Мене звуть Марія.
— Очень приятно, — відгукнувся старий, — а по отчеству?
— Не треба по батькові. Просто Марія. Мені не подобається, коли звуть по батькові.
— Пусть будет просто Мария, — старий підхопив пасмо сивого волосся, що впало на лоба, закинув його на місце.
— Усіх сторонніх прошу залишити вагон… Хто тут проводжає? Прошу вийти з вагона… — провідниця у синій формі йшла по вузькому коридорчику та заглядала у кожне купе, — пані, будь ласка…
— Так-так… — заквапилася Леся, — Я вже йду. Бабусю, до побачення! Щасливо доїхати!
— Дякую, Лесю! Головне, ти Богданові зателефонуй, щоб не забув мене зустріти, а то просто ґвалт буде! Він ще той шибайголова!
— Авжеж, бабусю, одразу… Зараз із перону й зателефоную: вагон сьомий, місце одинадцяте.
Леся поцілувала бабусю, прощаючись. За хвилину вагон легко смикнуло і у вікні поплив перон, стовпи, різнокольорові етикетки пляшок у кіоску, ось і внучка з вітально піднятою рукою…
РОЗДІЛ 1
СЕЛИЩЕ КУЛИНЩ, ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ
У двері ввічливо, але настирливо стукали. Зачовгав ногами та перечепився за щось у темряві господар, невідомо на кого вилаявся. Було чутно, як у нічній тиші брязкнула клямка, й пролунало сердите:
— Кого там дідько приніс? Чого б це я лазив глупої ночі…
— Это посыльный. Из штаба. Лейтенант Скворцов тут живёт?
— Ну… Тут… Сплять вони…
— Розбудите его. Срочное сообщение из штаба.
— Зачекайте хвильку… Зараз підніму.
Але Скворцов вже і сам прокинувся від цієї метушні. Узяв ліхтарика, якого завжди тримав на столику біля ліжка, та присвітив на годинник: третя ночі. У кімнату заглянув господар.
— Петре Миколайовичу, до вас…
— Уже слышал. Сейчас выйду.
У темряві чорніла фігура бійця з гвинтівкою за плечима. Він нахилився до вуха Скворцова та неголосно сказав:
— Товарищ лейтенант, тревога! Всех с личными вещами… Срочно…
— Ну… Наконец-то…
Лейтенант служив у прикордонному містечку Шепетівка у відділі НКВС. До кордону із Польщею доплюнути можна, усього кілометрів п’ятдесят. За останні пару років на цих теренах виявлено, знешкоджено та знищено тисячі польських шпигунів. їх розстрілювали пачками, а вони плодилися та плодилися. У німців, мабуть, цього добра теж виявляли немало, та й землі німецькі залишилися під Польщею з Першої світової… А їх шкода! Повертати землі Польща відмовилася, ось вони за неї і взялися! Вже два тижні поляків довбають!
— А мы что? Почему мы медлим? — ще учора розмірковував Скворцов, — чего ждёт товарищ Сталин? Немцы с одной стороны, мы с другой — в один момент поляков бы задавили!
Не розумів Скворцов, що товариш Сталін не поспішав згідно з точним розрахунком. А чого йому було поспішати? Польща вже поділена, план розділу узгоджений з німцями та підписаний[1]. Нехай зараз німці б’ються, перемелюють армію Польщі та несуть втрати, а потім радянські війська свою частину візьмуть! Але прийдуть як визволителі, як захисники від німецької окупації, прийдуть, коли польська армія буде розгромлена. Мета досягнута, втрат немає. Мудрий товариш Сталін!
Але ось прийшов і їх час. Армія має воювати з іншою армією, а війська НКВС воюють із населенням, для цього вони й утворені. У тому, що така війна обов’язково буде, Сковорцов був певен. А як інакше? В СРСР уже побудований соціалізм, усі заводи, фабрики, земля, лікарні, школи та інститути належать державі, отже усьому народові. А там, у Польщі, лютує звірячий капіталізм, там усе належить капіталістам та поміщикам, а хто ж добровільно, просто так, віддасть награбовані в трудового люду багатства? А село? Хіба піде воно добровільно в колгоспи? Рільник за свій клаптик землі кому завгодно голову відкрутить! Це вони вже проходили, пам’ятаємо! Один Тамбов чого вартий…[2] Селянинові треба довго пояснювати, що в колгоспі йому буде значно краще. Іноді пояснення мають завершуватися розстрільним муром або крижаним Сибіром, щоб він краще втямив, про що йде мова. Ні, все правильно, без військ НКВС нічого не вийде. По всій країні встановлений однаковий порядок, і Західну Україну треба до нього привчати, якщо потрібно — то силою, бо як же такою велетенською країною керувати?
Усе було приготовлене раніше, чекали лише наказу. Швидко вантажили у криті полуторки ящики з документами і різне штабне барахло. В інші машини складали зброю та боєзапас. У тій же довгій будівлі, у якій знаходився відділ Скворцова, був штаб полку НКВС, який також швидко та спритно вантажився у свої машини. Ніякої метушні та шуму, тільки в багатьох хатах раптово засвітилися вікна: офіцерів піднімали по тривозі.
1
Згідно з таємними протоколами, які були підписані в рамках Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року, лінія кордону між Німеччиною та СРСР була встановлена по річках Нарев, Сян та Вісла
2
У Тамбові, у 1921 році вибухнуло повстання селян, з великим трудом придушене регулярними частинами Червоної армії на чолі з командармом М. Тухачевським.