«Дев'ятка» прошелестіла зовсім поруч, і на дівчину майже впритул ошкірилася морда леопарда, що займала все плече незнайомця — татуювання, зроблене з неабиякою майстерністю. Леопард, що зручно вмостився на широкому м’язистому плечі, вишкіривши зуби, дивився з погрозою. Під ним був якийсь напис не по-нашому, і це зіграло з дівчиною поганий жарт — намагаючись прочитати слово, вона втратила час і тепер, коли водій «дев'ятки» натиснув на газ, встигла лише ковзнути поглядом по обличчю незнайомця, яке хотіла запам'ятати. Він бачив її і просто по-доброму всміхнувся.
— Так, значить, Віктор Васильович… — бурмотів митник, знову гортаючи документи, наче за півтори години встиг щось забути. — Е… Віктор Васильович Середа… То ви кажете, що нічого не везете забороненого… Так? Гм… Ми ж однаково розберемо всю машину і знайдемо.
— Я не везу не те що забороненого, а взагалі нічого, — господар говорив спокійно та впевнено. — Я ж вам кажу — машина нова, придбана в Тужирі на складах, документи на неї в порядку. Я приїхав купити її й узагалі нічого не везу. У мене немає навіть особистих речей. Гроші вказані в декларації. Чого ви хочете від мене? Я не розумію.
— Не розумієте… — відповідь не задовольнила митника. — Дивно, що ви не розумієте, пане Вікторе… Ви ж тут часто буваєте…
— Можливо, — сказав власник авто. — Але я не знаю вас особисто. Нехай би підійшов ваш колега, он той, що в тіньок сховався. Ми з вами вирішимо всі питання через нього, і я їхатиму.
— А… ні! — замахав руками митник. — Ідеться ж не про хабар. Сто років мені його від тебе треба… В натурі, шукаємо контрабанду. Ти що, ще не догнав?
— Шукайте… — знизав плечима чоловік.
«Сімку» вже повністю «роздягнули» зсередини. Робота явно не додавала наснаги майстрам, на що були зрозумілі причини. На митниці, де все «пов’язано», рідко відбуваються такі речі. Тепер же, на їхню думку, щось було не так. Зіткнулися чиїсь інтереси. Звісно, інтереси тих, хто «робить погоду» в усій цій «кухні». І вони, розбираючи новеньку машину, яку пізніше їм же доведеться складати, до того ж на совість, цілком можуть опинитися в ролі цапів-відбувайлів. А це завжди неприємно.
Чоловік із леопардом витягнув цигарку й запальничку. Біляве, порівняно коротко стрижене волосся певною мірою рятувало від сонячного проміння, хоч і під ним давно вже виступили дрібні крапельки поту. Митник, підійшовши до машини, взяв до рук дві касети, що валялися поруч з витягнутим магнітофоном, і проглянув їх на світло. Касети не містили нічого зайвого. Потім дійшла черга й до магнітоли.
— Там гарантійна пломба, — нагадав власник авто. — Я вимагатиму акта по всій формі.
— Вимагати — ваше право, — відповів митник. — А наше право — оглядати. Усе, чого ми хочемо. До речі… — він вставив магнітофон у шахту під передньою панеллю. — А як ви поясните, Вікторе Васильовичу, що якась пані, згідно ось із цим документом, довіряє вам за її гроші купити, продати, розбити… — він уїдливо посміхнувся, — машину будь-якої марки впродовж року… Га?
— Я не розумію, про що ви питаєте, — відповів той.
— Як це — не розумієш? Довіреність твоя затерта так, що скоро неможливо буде прочитати. І це, незважаючи на те що зберігаєш у целофані. Ти по ній уже третій десяток машин женеш!
— Ця — друга чи третя, — незворушно відповів водій. — Що я зроблю — ті не сподобалися.
— Шановний, — перебив митник. — Тебе персонал митниці як облупленого знає. Це твій незаконний бізнес!
— А ви що — податкова?
— До податкової ще дійде черга, — пообіцяв той. — Сьогодні тобою займаюся я. Податкова буде завтра.
— Я не займаюся ніяким бізнесом, — стояв на своєму водій. — Мене попросили — я погодився.
— Хлопці, давайте бак, — обернувся до майстрів митник. — Складатимете потім. Сергію, скажи, нехай Боровський прийде, — це вже стосувалося митника, який сховався в затінку, — магнітофон треба глянути.
— Ви що, мікрофільм шукаєте? — не витримав водій. — Що там можна сховати — у магнітолу?
— Ми все шукаємо, — терпляче пояснили йому: — зброю, наркотики, антикваріат, незадекларовану валюту, вибухівку…
— А що з переліченого може зберігатися в магнітолі? Хіба мікрофільм. Увімкніть — вона ж працює! Туди нічого не запхнеш! Там місця немає!
— Значить, шукатимемо мікрофільм, — відповів вусатий, вмикаючи звук.