— Постукайте до них у двері! — просичав Річардс.
— Зачекайте…
Випущена з рук трубка стукнулась об стіну. Здалеку долинув глухий стукіт і вигуки незнайомки:
— Місіс Річардс! Вас до телефону! Місіс Річардс!..
За півхвилини той самий голос знову почувся в трубці.
— Її нема. Дитина аж захлинається плачем, а її немає. Я ж кажу, вона ходить клієнтів видивляється. — Жінка хихикнула.
Річардс шкодував, що не може вигулькнути на другому кінці дроту, наче лихий джин із чорної пляшки, й душити власницю незнайомого голосу, аж поки в неї вилізуть очі й покотяться по підлозі.
— Передайте їй записку, — сказав він. — Пишіть на стіні, якщо немає на чому.
— У мене нема олівця. Я кладу трубку. Бувайте здорові.
— Почекайте! — заволав Річардс розпачливо.
— Я кладу… Хвилинку… — знехотя промовив голос. — Ось вона піднімається сходами.
Обливаючись потом, Річардс знесилено прихилився до стіни. За хвилину він почув голос Шійли — насторожений, трохи наляканий:
— Алло?
— Шійло!.. — Він заплющив очі, — не маючи сили відірватись од стіни.
— Бене, Бене, це ти?.. З тобою все гаразд?
— Еге ж. Усе чудово. Як Кеті? їй не…
— Без змін. Жар не дуже сильний, але вона так хрипить, наче в неї круп. Бене, мені здається, в неї набряк легенів. А що, як це пневмонія?
— Усе буде гаразд. Усе буде гаразд.
— Я… — Шійла замовкла. — Я нізащо не залишила б її саму, але я мусила… Бене, я знайшла сьогодні двох клієнтів. Ти вже пробач. Зате дістала деякі ліки в аптеці. Добрі ліки… — Голос її зазвучав натхненно й ритмічно, наче вона проказувала проповідь.
— Ті ліки ні к бісу не годяться, — сказав Бен. — Слухай, Шійло, не роби цього більше. Прошу тебе. Я думаю, мене вже зарахували. Правда. Тепер не дуже відсіватимуть, бо людей залишилось мало, а програм багато. Треба ж якось забезпечити їх гарматним м’ясом. Крім того, мені, мабуть, дадуть аванс. А місіс Апшо…
— На неї в чорному аж дивитись було страшно, — перебила його Шійла безбарвним голосом.
— Ти на це не зважай. Головне, пильнуй Кеті, Шійло. І ніяких клієнтів.
— Гаразд. Я сидітиму вдома. — Він не повірив її голосу. (Правду кажеш, Шійло?) — Бене, я кохаю тебе.
— І я тебе ко…
— Три хвилини закінчились, — урвала їх телефоністка. — Якщо бажаєте продовжити, опустіть, будь ласка, нову двадцятип’ятицентову монету або три старі.
— Зачекайте хвилинку! — заволав Бен. — Поклади трубку, суко! Ти…
У відповідь почувся бездушний гудок.
Бен пожбурив трубку. Вона відлетіла на довжину пругкого сріблястого шнура, підскочила вгору, вдарилась об стіну й почала розгойдуватися, наче якась дивна змія, що, вжаливши раз, мусила здохнути.
«Хтось повинен платити, — тупо думав Бен, повертаючись назад. — Повинен».
89 проти 100…
Вони пробули на п’ятому поверсі до десятої наступного дня, і Річардс мало не збожеволів од люті, тривоги й розчарування, аж поки схожий на гомика тип у форменому комбінезоні, який щільно облягав його молоде тіло, лагідно запросив їх до ліфта. Їх лишилось разом чоловік триста; понад шістдесят тихо вирядили вчора ввечері. Серед них був і невтомний оповідач сороміцьких анекдотів.
Групами по п’ятдесят чоловік їх підняли на шостий поверх і завели до невеликого залу. Тут в око впадали неабиякі розкоші — скрізь червоний плюш. Помітивши вмонтовані в підлокітники із справжнього дерева попільнички, Річардс дістав свою прим’яту пачку сигарет і закурив. Одначе попіл струшував на підлогу.
У центрі невеличкої сцени стояла трибуна, на ній — карафа з водою.
Десь о чверть на одинадцяту до трибуни підійшов схожий на гомика тип і сказав:
— Я хочу представити вам Артура М. Бернса, помічника режисера розважальних програм.
— Ура, — сказав хтось кислим голосом за спиною в Річардса.
На сцену широким кроком піднявся тілистий чолов’яга з отороченою сивим волоссям лисиною на маківці. Зупинившись біля трибуни, він скинув головою і мовчки постояв, ніби прислухаючись до оплесків, які лише він один міг почути. Потім усміхнувся до присутніх широкою променистою усмішкою, що, здавалося, перетворила його на товстенького підстаркуватого купідона у піджачній парі.
— Поздоровляю вас, — промовив він. — Ви свого домоглися.
Усі разом зітхнули, як один чоловік, почувся сміх, попліскування по плечах. Задиміло ще більше сигарет.