«1. Один (одна, одне)…. весни не робить.
а) думка; б) пиво; в) ластівка; г) злочин; д) жодне слово не підходить».
Річардс писав швидко, рідко зупиняючись, щоб обміркувати відповідь чи ще раз повернутися до неї. Далі йшли вправи на словниковий запас, потім на добір слів, протилежних за значенням. Він закінчив на п’ятнадцять хвилин раніше, проте Рінда не дозволила здати роботу — на цей тест відводилась година, і треба було чекати, поки вона мине. Отож Річардс, відкинувшись на спинку стільця, безцеремонно розглядав майже голе тіло дівчини. Він бачив, що вона воліла б мати на собі халат, і був задоволений з того.
Коли година минула, дівчина дала йому наступний тест. На першій сторінці був зображений карбюратор. А під ним написано:
«Цю річ слід поставити в. .
а) газонокосарку; б) телевізор; в) гамак; г) автомобіль; д) не підходить нікуди».
Третій тест стосувався математичних здібностей. Річардс не дуже тямився на цифрах і, відчувши, що не вкладається в час, став потроху пітніти. І все ж він майже упорався з усіма завданнями. Не вдалося докінчити лише останнього. Рінда Ворд не втрималась і, забираючи в нього брошуру з тестами, всміхнулася ширше, ніж доти.
— З цим ви трохи зашилися, Бене.
— Зате там усе правильно, — сказав Річардс, відповідаючи усмішкою на усмішку. Потім нахилився й легенько поплескав дівчину по крижах. — А тепер прийми душ, рибонько. Ти добряче потрудилась.
Її обличчя спалахнуло від люті.
— Я могла б тебе забракувати!
— Дурниці. Тебе витурили б за це з роботи.
— Забирайся геть. Можеш вертатися в свою чергу, — із злістю промовила вона, відчуваючи, що ось-ось заплаче.
У Бенові зворухнулося щось ніби співчуття, але він притлумив його.
— Бажаю приємно провести вечір, — сказав він. — Візьми свого любчика, чи з ким ти там спиш на цьому тижні, та посидьте гарненько в ресторані, а поки набиватимеш пельку всілякими стравами, згадай про мою доньку, що помирає від грипу в жалюгідній квартирі Південного району, відведеного для таких злиднів, як ми.
Він пішов геть, а зблідла дівчина дивилась услід йому широко розплющеними очима.
91 проти 100…
На лікареві, що сидів через стіл навпроти Річардса у кабінеті, були окуляри з маленькими товстими скельцями. З його обличчя не сходила бридлива самовдоволена посмішка, яка нагадала Річардсові одного знайомого з дитинства недоумка. Той тип діставав задоволення від того, що, забравшись під лави на шкільному стадіоні, заглядав дівчатам під спідниці й рукоблудив. Річардс і собі ошкірився.
— Згадалося щось приємне? — спитав лікар, одним порухом розгорнувши альбом з психологічними тестами. Перша сторінка була геть усіяна різноманітними плямами. Бридлива посмішка розливалася далі по лікаревому обличчі.
— Так. Ви нагадуєте мені одного давнього знайомого.
— Справді? Кого?
— Не має значення.
— Чудово. Що ви тут бачите?
Річардс глянув на сторінку. Його праву руку охоплював надутий повітрям манжет для заміру кров’яного тиску, до голови було прилаштовано кілька електродів. Дроти, що тяглися від голови та руки, сходились у контактному гнізді пульту керування за спиною у лікаря. На екрані комп’ютерного пульта бігли хвилясті лінії.
— Дві негритянки. Вони цілуються.
Лікар швидко перегорнув сторінку.
— А тут?
— Спортивний автомобіль. Схожий на «ягуар».
— Вам подобаються автомобілі з бензиновими двигунами?
Річардс знизав плечима.
— В дитинстві я мав колекцію різних моделей.
Лікар щось занотував і перегорнув ще одну сторінку.
— Хвора жінка. Лежить на боці. Тіні на обличчі нагадують тюремні грати.
— А це що, на останній сторінці?
Річардс голосно засміявся.
— Схоже на купу лайна.
Він уявив собі, як цей лікар, у своєму білому халаті, перебігає з місця на місце під лавами на стадіоні, заглядаючи дівчатам під спідниці й рукоблудячи, і знову засміявся. Лікар, що сидів навпроти, усміхаючись своєю бридкою усмішкою, розпалював Річардсову уяву й ще дужче смішив його. Нарешті сміх зійшов на прискання, потім Річардс гикнув і затих.
— Навряд чи ви скажете мені, з чого регочете…
— Ні, — відповів Річардс, — не скажу.
— Тоді продовжимо. Отже — словесні асоціації.
Лікар не потурбувався пояснити, що це означає. Річардс зробив висновок, що про нього тут уже дещо знають. Це добре — можна заощадити час.
— Готові?
— Так.
Лікар дістав із внутрішньої кишені секундомір, клацнув кульковою ручкою і затримав погляд на списку слів, що лежав перед ним.