Повернувшись у свою кімнату, я розчахнула вікна: нехай свіже повітря витіснить запах Снігоу. Однак я все одно відчувала його, він був повсюди: на моєму одязі, в порах шкіри, у волоссі. Я почала роздягатися, разом з одягом здираючи величезні клапті шкіри, які відлущилися від старих ран. Уникаючи дзеркал, я рушила у ванну та змила запах троянд із волосся, з тіла, прополоскала рот. Усе тіло стало рожевим і трохи поколювало. Вдягнувши щось чисте, я півгодини розчісувала волосся, аж тут відчинилися вхідні двері, й на порозі з’явилася Сальна Сей. Поки вона готувала сніданок, я спалила свій старий одяг. А тоді, дослухавшись поради Сальної Сей, вишкребла ножем болото з-під нігтів.
Покінчивши з яєчнею, я запитала:
— Куди подався Гейл?
— В Округ 2. Отримав там роботу своєї мрії. Час від часу його показують по телевізору, — мовила вона.
Я покопалася в собі, намагаючись збагнути, що відчуваю: злість, ненависть, тугу. І полегшено зрозуміла, що нічого.
— Сьогодні я піду на полювання, — мовила я.
— Що ж, я б не відмовилася від свіжини, — відповіла Сальна Сей.
Озброївшись луком і стрілами, я подалася на Леваду, сподіваючись там вийти за межі округу. Біля площі працювали люди в респіраторах і рукавичках. На вози, запряжені кіньми, вони складали те, що проступило на землі після танення снігу. Сміття, людські рештки. Віз стояв і біля будинку мера Андерсі. Я впізнала Тома, Гейлового старого друга з шахти: він на хвилинку розігнувся, щоб витерти з обличчя піт ганчіркою. Я бачила його в Окрузі 13 — виходить, він повернувся додому. Він привітався зі мною перший, і це додало мені відваги:
— Ви знайшли когось?
— Усю сім’ю. І ще двох хатніх працівників, — відповів Том.
Мадж. Тиха, добра й відважна. Дівчина, яка подарувала мені брошку, на честь якої я отримала своє прізвисько. До горла підкотив клубок. Цікаво, чи приєднається вона до списку моїх нічних кошмарів? Чи закидатиме попіл мені до рота лопатою?
— Просто я подумала... Оскільки він був мером...
— Не думаю, що статус мера Округу 12 давав бодай якісь переваги, — мовив Том.
Кивнувши у відповідь, я рушила далі, навмисне відвернувшись, щоб бува не побачити, що там на возі. По всьому місті й на Скибі всі займалися одним і тим самим: збирали останки мертвих. Наблизившись до руїн нашої колишньої хати, я побачила цілу шерегу возів. Левада зникла, вірніше, змінилася до невпізнанності. Посередині викопали величезний котлован, у який скидали рештки моїх земляків — то було масове поховання. Я пролізла в звичну дірку в паркані й опинилася в лісі. Хоча тепер це не мало ніякого значення. Паркан більше не охоронявся, його не розібрали тільки з однієї причини: щоб відгородитися від хижаків. Проте старих звичок важко позбутися. Я хотіла сходити до озера, однак була така слабка, що ледве добрела до місця наших із Гейлом зустрічей. Довго сиділа на валуні, на якому нас знімала Кресида, та він здавався зашироким без Гейлового тіла поруч. Кілька разів я заплющувала очі й рахувала до десятьох, вірячи, що коли я розліплю повіки, Гейл з’явиться біля мене, як завжди беззвучно. А тоді я нагадала собі, що Гейл в Окрузі 2 отримав роботу своєї мрії і, можливо, саме цієї миті цілує чиїсь вуста.
Зараз улюблена пора колишньої Катніс. Рання весна. Ліси прокидаються після довгої зими. Однак, окрім примули, нічого ще не розквітло. Поки я допленталася назад до паркана, так утомилася, і в голові так паморочилося, що Том запропонував підвезти мене додому на возі для мертвих, і я погодилася. Том допоміг мені дістатися канапи у вітальні, і я довго лежала, спостерігаючи за танцюючим у повітрі порохом.
Вчулося сичання, і я аж підскочила від несподіванки, але знадобилося трохи часу, щоб повірити в те, що мені це не примарилося. Як він сюди дістався? На спині в нього виднілися сліди чиїхось кігтів, задню лапу він тримав над землею, під шкірою випиналися кістки. Він пішки здолав увесь шлях з Округу 13. Можливо, його просто вигнали, а може, не міг там жити без неї, тому вирушив на пошуки.
— Даремно ти старався. Її тут немає, — мовила я. Денді знову засичав. — Її тут немає! Можеш сичати скільки заманеться — ти не знайдеш Прим.
Почувши її ім’я, він підбадьорився, підняв опущені вуха, занявчав із надією.
— Вимітайся звідси!
Я пожбурила в нього подушку, але він ухилився.
— Забирайся геть! Тебе тут ніхто не чекає!
Я затремтіла, розлючена його настирливістю.