Річь у тім, що через цю стильну футболку мене прийняли за переселенця з двадцятого століття. Він, звичайно, розумний і хитрий сучий син, цей радник Блай, але в цьому проколовся. А я... я його як побачив... Очі у нього такі... Не знаю чому, але боязно в них дивитися. І я дупою відчув, що треба брехати. І став брехати. Наскільки зміг достовірно. Все, що мені сусід триндів по укурці, миттю згадав. На щастя, ніхто не додумався, коли мене обшукували, помацати під волоссям за вухом. Навіть не помітили, що в сокеті штекер залишився... Радник Блай мені докладно пояснив, що таке переміщення і як воно трапляється, а також куди я потрапив і що від мене потрібно. Сама розумієш, що їм від нас, переселенців, було потрібно. Технології. І як я ні брехав, що ні в чому не розбираюся, мені резонно зауважили, що людина, яка виросла в кінці двадцятого століття, не може не знати нічого про електронні прилади і вогнепальну зброю. Від зброї мені вдалося відкрутитися, заявивши, що я пацифіст і навіть не служив в армії... Правда, а як же ж, хіба не схоже? А щодо приладів... Як їх робити, я, зрозуміло, не фахівець, а якщо розібрати і подивитися... Загалом, призначили мене колупатися в приладах - їх там цілий склад напхано було, - виділили комірчину жити і майстерню працювати і пояснили про охоронну систему. Тут я вдруге подумав, що прийшов мені повний демонтаж. І знову помилився...
***
- Чого ти кип'ятишся? - спокійно поцікавився його величність, спостерігаючи в величезному дзеркалі за ходом опитування і тестів, які проводив метр Істран. - об‘їсть тебе ця дівчинка, чи що?
- Не в цьому справа! - роздратовано відгукнувся Елмар. - Чому це ти вирішив, що я страждаю від неробства і що ти можеш так запросто розпоряджатися моїм часом, моїм будинком, моїм життям?
- Знаю, що ти не страждаєш, - посміхнувся король. - Неробство приносить тобі задоволення. Але не можна ж бути таким ледарем. Та й не так часто я звертаюся до тебе з проханнями. Жак деякий час не зможе приймати в своєму домі гостей. У нього проблеми. Не залишати ж її в палаці? Тобі що, важко?
- Не знаю... Якось все це несподівано... А більше нікуди не можна її прилаштувати?
- Не можна. Потім, коли адаптується, будь ласка. Може, коли Жак вирішить свої проблеми, то переселимо до нього. А поки - займися. Чим вона тобі не подобається?
- А що я скажу Азіль?
- Правду. Невже ти думаєш, що Азіль стане ревнувати?
- Ні, але... ти ж знаєш, моя Азіль не дуже ладнає з іншими жінками... А якщо вони почнуть сваритися? Ти хотів би жити під одним дахом з двома ворогуючими бабами?
- Я з повним на те правом міг би заявити, що в даний момент живу з шістьма, але не буду ловити тебе на слові. Якщо почнуть, тоді і будемо думати. Зрештою, я твій король і можу тобі наказати, закінчивши таким чином цю дурну суперечку. А я тебе вмовляю, як маленького.
- Як скажете, ваша величносте, - надувся Елмар. - Ще накази будуть або я можу йти?
- Не ображайся. Тобі треба якось брати участь в житті королівства. Ти ж мій спадкоємець. А то ти що в політиці, що в фінансах - повний невіглас. Попрацюй хоч з переселенцями для початку, подивися, як ми це робимо.
- А потім ти почнеш підпрягати мене до політики і фінансів? Не дочекаєшся! Краще одружуйся, заведи собі нормального спадкоємця і тоді вчи його чого хочеш і як хочеш.
- Якщо приведеш мені хоч одну прийнятну причину, чому не хочеш виконати моє прохання, я від тебе відстану. Якщо ж просто вередуєш, будь добрий...
Елмар довго думав, але прийнятної причини не знайшов.
- Гаразд, - буркнув він. - І що мені з нею робити?
- Те ж, що ти робив тільки що. Розмовляти. Водити гуляти. Познайом з Азіль, нехай вона її куди-небудь поведе... по крамницях або куди там жінки ходять розважатися. Я їй видам з казни тисячу золотих на обзаведення господарством, а потім роботу підшукаємо. І не ний, будь ласка. Вона дуже приємна дівчинка. Не красуня, звичайно, але тобі ж з нею не спати, а працювати. До речі, твоя думка?