Двері розчинилися, і в кімнату все тим же стрімким кроком увірвався король.
- Пішли в кабінет, - кинув він на ходу.
***
- Що трапилося? - здивувалася Ельвіра, входячи в кімнату, де придворні пані зазвичай збиралися на ранкові посиденьки.
- Ти ще питаєш? - зойкнула графиня Монкар . - Зрадила нас всіх, а тепер...
- Я дійсно не розумію, в чому справа, - образилася Ельвіра. - Тільки що зустріла заплакану Доріану, яка нічого як слід не змогла пояснити. Все твердила, що її тепер стратять... Що за нісенітниця? Чи ви все-таки вбили цю переселенку і король вас вирахував?
- Не знаю, - протягнула Камілла, ліниво відщипуючи губами виноградину з грона. - Тут тільки що був грандіозний скандал. Прийшов король, обізвав нас всякими словами нехорошими і велів Алісі, щоб через дві години її духу тут не було. Без всяких пояснень. Я говорила, що це добром не закінчиться.
- Значить, це ти нас заклала! - обернулася до неї Аліса. - Хтось із вас двох!
- Не кажи дурниць! - обурилася Ельвіра. - Ми навіть не знали, що ви з Доріаною збираєтеся робити! Хоча за того вовка мені б сто разів слід тебе закласти.
- Та ну тебе... - примирливо помітила Камілла. - Тобі що, так погано було? У барона Палмера цілком пристойний...
- Камілло! - хором скрикнули всі. - Їж мовчки!
- І все-таки, що ви такого натворили, що Доріану збираються стратити? - продовжувала допитуватися Ельвіра. - Вона що, зовсім з глузду з'їхала і зарізала Ольгу при свідках?
- Та жива твоя переселенка і здорова, - подала голос Анна Дваррі. - Я її сьогодні бачила, вони з Елмаром йшли до короля. Потім Костас і Флавіус бігали туди-сюди...
- Так ось в чому справа! Алісо, - здогадалася Ельвіра. - Доріана тебе і здала! Її на чомусь спіймали, налякали як слід, вона і розповіла їм все. Значить, ніхто її страчувати не збирається. Піду втішу, а то вона там зі страху з глузду зійде.
Графиня Монкар з ненавистю подивилася услід Ельвірі і в розпачі кинула об підлогу чашку.
- Він не сміє! Він ні на чому не міг мене зловити! У нього нічого на мене немає, крім сопель Доріани! Жодного факту! Як він смів так зі мною розмовляти!
Маркіза Ванчір подивилася на неї з жалем і сказала:
- Він король. Він все сміє.
- Якби у Шеллара щось на тебе було, - байдуже простягнула Камілла, - він би тебе під суд віддав. А раз нічого немає - просто видаляє від двору. Здається, Алісо, ти надто задерла ніс, раз до тебе не доходить, що він тут король, який би там не був. На твоєму місці я б поквапилася. Раз він поклявся власноруч винести тебе на парадні сходи і спустити по них стусаном під зад, будь впевнена, так і зробить.
- А ти і рада?
- Та мені все одно. Хоча подивитися буде цікаво.
- Я піду сама, але йому цього так не залишу.
- І що ж ти зробиш? Пару зайвих пліток пустиш?
- Знаю, що, - графиня Монкар зловісно усміхнулася і попрямувала до виходу. - Він нарешті зрозуміє, король він тут чи хрін собачий.
- Про що це вона? - не зрозуміла герцогиня Дваррі .
- Про Хаббарда, Анно, про Хаббарда, - зітхнула Камілла. - Вона вже давно йому бісики пускає. Не впевнена, звичайно, що їй вдасться вертіти Хаббардом так, як вона сподівається, раз вона навіть у нашого короля примудрилася потрапити в немилість, але якщо вона його обкрутить... Бідний Шеллар! Якщо чесно, мені буде не вистачати його... національної гордості.
***
- І що тепер буде? - запитала Ольга, з надією дивлячись на короля.
Той зітхнув.
- Не знаю. У всякому разі, не помреш, і це вже радує.
- А своїх любих шльондр ти, зрозуміло, помилуєш? - сердито буркнув Елмар.
- Алісу я б не помилував, але у мене на неї нічого до пуття немає, крім показань Доріани... граф Монкар звернеться до свого друга Хаббарда, і цих свідчень не стане. А відправляти Доріану на каторгу тільки за те, що вона дурепа, я дійсно не хочу. Мені якось незручно перед її батьком, я його добре знаю... Краще нехай він її сам покарає як слід, щоб не лізла, куди не треба. Втім, якщо Ольга забажає подати офіційну скаргу в поліцію, справу заведуть, але її будуть так ретельно намагатися зам'яти, що я не ручаюся за результат.
- А що мені це дасть? - сумно запитала Ольга.
- У кращому випадку - хабар від батьків Доріани. У гіршому - масу клопоту і, можливо, неприємності.
- А хабар великий?
- Не дуже, оскільки вона дворянка, а ти - проста городянка.
- Середньовіччя... - з огидою пробурчала Ольга. - Не бажаю. Нехай подавиться. Краще я їй морду наб'ю як-небудь при нагоді.
- Набий, - погодився король. - Вона скаржитися не посміє, особливо якщо ти їй нагадаєш про те, що справу Леста можна в будь-який момент підняти. До речі, якщо у тебе виникнуть фінансові проблеми, можна її шантажувати, але акуратно, щоб не зловили.