- Я думав, ти зрозумів все. - Шеллар зітхнув і присів на стіл.
- А я чогось не зрозумів? Просвіти бідного неписьменного варвара.
- Вона повинна терміново вийти заміж. А ні за кого іншого вона вийти заміж не зможе. Тому я так наполегливо радив їй з ним зв'язатися, якщо він з'явиться.
- Навіщо це їй так терміново заміж?
- Тому, що в іншому випадку вона не доживе до весни. Аліса їй не пробачить. А Аліса, якщо вже взялася крутити подолом, вона на дрібниці розмінюватися не стане, не вийшло зі мною, візьметься за Хаббарда... Втім, мені доносили, що вона кокетує з ним, можна вважати, що вона за нього вже взялася, якщо Ольга не вийде заміж, їй залишилося жити до найближчого відбору.
Елмар не відразу знайшов що сказати.
- І ти ось так спокійно про це говориш? Шелларе, якби у тебе було хоч трішечки честі, знаєш, що ти повинен був зробити зараз?
- Знаю, - сумно кивнув король. - Я навіть можу це зробити, щоб ти втішився і не вважав, що у мене взагалі немає честі. Але з цього нічого не вийде. Прокляття не дозволить. Не беруся пророкувати, яким чином, але, скоріше за все, вона мені просто відмовить.
- Навіть знаючи, які будуть для неї наслідки? Або ти їй всього просто не скажеш і з чистою совістю приймеш відмову?
- Я дуже не хотів їй говорити, щоб не затьмарювати останні два місяці її життя. Та й примушувати дівчину до шлюбу під страхом смерті теж не особливо гідно. Якщо зможеш, скажи їй сам. Але я думаю, вона все рівно відмовить.
- А якщо ні?
- Станеться що-небудь ще. Можливо, її вб'ють якимось простим способом. Весілля не відбудеться. Чи можемо перевірити, але якщо її вб'ють, винен будеш вже ти. Ну а якщо вб'ють мене - можеш бути впевнений, що над тобою будуть сміятися не тільки на цьому світі, але і на тому, ваша величносте Елмаре Перший.
- Не мороч мені голову! Ти що, не в змозі вберегти свою наречену на якихось кілька днів? При такій службі безпеки?
- У будь-якої служби бувають проколи. А оскільки тут задіяна доля... Давай перевіримо. Тільки, зрозуміло, про те, що її можуть вбити перед весіллям, її теж доведеться попередити. Ти зможеш викласти їй все як є? Я не зможу. Якщо ти так наполягаєш, щоб я зробив Ользі пропозицію, розкажи їй все сам.
- Який розумний, - пробурчав Елмар. - Чи тобі соромно? А ще з мене сміявся.
Тут двері кабінету прочинилися, і в них просунулась голова королівського блазня:
- Викликали, ваша величносте?
- Ні, - здивувався король. - З чого ти взяв?
- Азіль сказала, що я вам потрібен.
Кузени переглянулися і одночасно повернулися до Жака, якось надто душевно посміхаючись.
- А знаєш, - сказав король, - ти мені і справді потрібен. У нас до тебе буде одне доручення...
***
- Ольго, заходь. Ось сюди, хочеш - в крісло, хочеш - за стіл... Вип'єш чого-небудь? Я знаю, ви з Елмаром подружки-п'янички, ніколи не відмовляєтеся... Де? Там? А, це двері в мій кабінет. Але я туди нікого не пускаю. Там у мене державні таємниці всюди валяються. Ну да, і портрет теж. Не покажу. А я йому вуса домалював і боюся, що ти настукаєш... Ну, звичайно, жартую, що я, варвар якийсь? Просто король не велів показувати. Він мені його віддав під чесне слово. Ні, в кабінет не підемо, я ж сказав - нікому, значить, і тобі теж. Знову за рибу гроші! З чого ти взяла, що я переселенець? От лопух, трахни його дракон, варвар неумитий! Розуму що у черепашки! Ти його ось так запросто на понт взяла і він зізнався? Сказав, що це державна таємниця? Ну, він за це буде мати два тижні осміяння як мінімум, ослик пластиліновий... А звідки ти знаєш, що це електронний замок? У ваш час вони вже були? Отже, я теж лопух. Ні, ось це якраз державна таємниця, і взагалі, не розпитуй мене про ці речі, повір на слово, раз я приховую, значить, у мене є на те причина. Навіть кілька, але основна в тому, що я хочу жити. Натяк зрозумілий? Це добре, але ти мене з думки збила. Ти пий, пий... Тільки пообіцяй, будь ласка, не бити мене, якщо тобі не сподобається те, що я скажу. Це я не від себе, це мені король доручив... А знаєш що, пішли в кабінет. Я на нього ображений за таке свинство настільки, що покажу його портрет. Щоб знав. Відвернися, я код наберу, не підглядай. За що... А зараз розповім. Я його взагалі-то дуже поважаю, але коли він ось такі пуськи ліпить, в мені прокидається Робесп'єр. Вони зі своїм глибокоумним кузеном мене так підставили, що не знаю, як сказати, хоч штекер в дупу сунь...