- Огидно, - з почуттям повідомила дівчина. - Принизливо і огидно.
- Це ще не найстрашніше, - зітхнув потенційний чоловік.
- А що саме?
- Те, що репутація засранця може нам сильно перешкодити в наших пошуках. Розумієш? Негативне ставлення оточуючих...
- Розумію. А що робити?
- Можна трохи переінакшити. Припустимо, я людина, в цілому, непогана і справді тебе люблю, а ти погодилася вийти за мене заміж в надії, що притерпиться, то й пригорнеться. І ми чесно намагаємося притертися один до одного. Але ця версія зажадає від тебе трохи більше зусиль.
- А від тебе менше.
- Незрівнянно. Негативні ролі завжди важчі. Якщо хочеш, спробуємо попрацювати з першим і другим варіантом, потім порівняєш.
Дівчина кивнула і сказала:
- Знаєш, спочатку мені навіть не хотілося полювати на цю відьму. Я вважала, що її жертви повністю заслужили свою долю, але обов’язок є обов’язок, і наказ є наказ. Тепер же... коли я зрозуміла, що мені реально належить... я б її голими руками задушила.
- Похвальне прагнення. Тільки не забудь, що вбити її - справа друга. Перша - повернути гроші.
- Послухай, - образилася дівчина - Я теж знаю інструкції і не гірше від тебе вмію їх виконувати.
- Зрозуміло, - криво посміхнувся чоловік. - Тобі ж, напевно, вже розповіли, що інструкції - моє слабке місце. Я ніколи не мав до них поваги і порушую при кожній нагоді. Отже, виконувати інструкції ти, вже точно, вмієш краще...
***
Помітивши краєм ока сторонню хмарку посеред бібліотеки, Елмар підняв голову. З сірого туману виникла перелякана фізіономія зведеного брата Мафея і благально заблимала очима. «Знову накоїв щось», - невдоволено подумав Елмар, розуміючи, що зараз йому доведеться залишити своє затишне крісло і вирішувати чужі дитячі проблеми.
- Що в цей раз? - з усією можливою суворістю запитав він, коли Мафей матеріалізувався повністю. - Знову щось витяг і не знаєш, що з цим робити?
- Не щось, - жалібно відповів недолугий брат. – Когось.
- Так це від «когось» у тебе шишка на лобі? Розповідай.
- Ходімо, дорогою поговоримо, - тяжко зітхнув принц Мафей. - А то вона пів палацу побудить...
- Починай, - скомандував Елмар. - Не піду ж я в халаті і капцях.
Принц-бастард почав поволі натягувати чоботи, а братик знітився, не знаючи, як почати.
- Загалом, я виловив дівчину... - повідомив нарешті він.
- Живу-здорову? - уточнив Елмар.
Відповідно до законів світобудови з будь-якого світу можна було вилучити тільки те, що в найближчу хвилину і так припинить існування, тому люди, які потрапляли до рук Мафею мало не частіше, ніж речі, зазвичай вмирали на місці, і рятувати їх було вже пізно. Живими залишалися тільки ті, кому в найближчу хвилину траплялася смерть несподівана і миттєва.
- Здоровіше нікуди! Це вона мені гулю наварила! Я не встиг і рота розкрити, як вона крутнулась, вхопила перше, що під руку потрапило, і з криком: «Я тобі покажу, маніяку, збоченцю шмаркатий!» - засвітила мені межи очі так, що іскри посипалися. Я з переляку перемістився не дивлячись, куди, потрапив в чиюсь спальню... звідти вже до тебе.
- Що ж, вітаю... - посміхнувся Елмар. - А якби це була не дівчина, а воїн в запалі бою, який щойно гарненько замахнувся мечем?..
- Здається, вона і є войовниця. Вона так одягнена... ну, в штанях, в черевиках... Пішли швидше, там двері, звичайно, заклинанням запечатані, але раптом вона її виламає і побіжить палацом... Ще вб'є кого-небудь.
- М-да, - хмикнув принц-бастард. - Шкода, що не трапиться їй на шляху пан Хаббард, навіть прикро, що його віднедавна не пускають до палацу...
Елмар застебнув похідну куртку, яку накинув для швидкості - на камзолі було занадто багато застібок, - і повідомив, що готовий.
- Ага... - відразу занервував Мафей і став розминати пальці, перед тим як чаклувати. - А куди? Прямо в мою кімнату?
- Та ні, мабуть, краще в коридор. Я з нею через двері побалакаю. Не вистачало, щоб перший паладин його величності бився з розгніваним дівчиськом. Ну ходімо.
Елмар обійняв брата за плечі, той зробив кілька пасів, і навколо них згустилась пухнаста, сіра, як зайчик, хмарка. Коли вона розсіялася, брати вже стояли біля дверей в кімнату принца Мафея. Було чітко чутно, як зсередини хтось люто колупається в замку, лаючись стиха.
Елмар спочатку акуратно постукав. Скрегіт і лайка припинилися - мабуть, дівчина все ж була не настільки розгнівана, щоб зовсім забути про обережність.
- Пані, - якомога ввічливіше почав Елмар. - Я прошу мене вибачити за те, що порушив ваше усамітнення, але чи не будете ви такі люб'язні впустити мене?