- Смієтеся? У мене їх постійно від чотирьох до семи.
- Я маю на увазі інше. Не швидкоплинні, ні до чого не зобов'язуючі зв'язки, а щось серйозне.
- Я люблю Терезу.
- Знаю. Але невже все ще сподіваєшся достукатися до її серця? Адже це може розтягнутися на довгі роки. А може і закінчитися нічим. Наприклад, вона чесно скаже тобі, що твої старання марні, вступить в який-небудь орден, принесе обітницю цнотливості...
- Не лякайте, ваша величносте. Ви як скажете іноді... Так Тереза досі відчуває огиду до чоловіків... Їй важко... Але вона мене любить... як би це сказати... в загалі, як уміє.
- Тобто по-християнськи? Як ближнього? - невесело посміхнувся король.
- Ні, сильніше. Але поки якось платонічно. Не виходить у неї більше. А щодо обітниці цнотливості, то колеги-цілителі, ті що містики, розтлумачили їй популярно, що для неї це не має сенсу. Даючи обітницю, людина відрікається від чогось, що їй потрібно, а в її випадку це буде щось на зразок «на тобі, боже, що мені негоже». Порожня обітниця вийде, якщо відрікатися від того, що самій гидко.
- Зрозуміло. І довго це у вас тягнеться? Приблизно півтора роки по-моєму. А прогрес є?
- Є.
- Ваша величносте! - несподівано пролунало десь із-під стелі. - Які будуть вказівки?
Жак скрикнув від несподіванки.
- Це метр Істран, - заспокоїв його король і розпорядився: - Метре, ще п'ять хвилин, і нехай за мною хтось з'явиться. А ви займіться, будь ласка, нашою гостею. Жак не прийде, він погано себе почуває, а Елмар не дуже добре розбирається в таких справах.
- Моя допомога вам з Жаком не потрібна? - тут же запитав маг.
- Не терміново. Цілком почекає до завтра.
- Добре. - І голос під стелею замовк.
- Жаку, нерви у тебе геть нікчемні, - докірливо сказав король. - До чого ти себе довів? Варто було звернутися до когось відразу, як тільки це почалося.
- Якось незручно було... - розвів руками блазень.
- Незручно дракона трахати - хвіст заважає, - сердито відповів король і сховав люльку в кишеню. - Що ж, піду, подумаю, як захистити тебе від домагань потенційних королев.
- Дуже просто, - порадив Жак. – Одружиться нарешті, і вони від нас самі відстануть.
- Сам одружуйся, - огризнувся король. - Як ви мене дістали! Тобі що до цього?
- А ви хіба не знаєте? - Жак подивився на короля і зітхнув: - Напевно, не знаєте. Навіть у вихованого пана Флавіуса язик не повертається вам доповісти.
- Про що?
- При дворі щосили базікають, ніби я ваш коханець. Тому ви, мовляв, і нехтуєте жінками, відвідуєте своїх фавориток раз в два тижні для порядку. Тільки не питайте мене, хто саме базікає - всі.
- І тебе це дуже засмучує?
- А вас?
- Мені якось байдуже, - знизав плечима король.
- А ось мені ні. Тому що мені, зрозуміло, відводять пасивну роль. І крім того, оскільки всі знають, що я жінками не нехтую, вважається, що я вам догоджаю з користі і підлабузництва. Вам було б приємно, якби про вас так думали?
- Про мене думали все, що тільки може уявити людська фантазія, навіть нездорова. - Його величність злегка спохмурнів, мабуть згадавши деякі шедеври цієї самої фантазії. - Так що ж тепер, зі шкіри пнутись, щоб довести невідомо кому, що ти не... верблюд, так, здається, називається ця тварина? Вибач, спроби доводити щось подібне я знаходжу нижче за свою гідність. А щодо безглуздих чуток, то на цей рахунок є одне хороше правило. Чим більше уваги ти їм приділяєш, чим агресивніше на них реагуєш, тим охочіше люди будуть в них вірити.
Розмова була перервана вимогливим стуком у двері, і бідний Жак, замість того щоб щось заперечити у відповідь на слова його величності, знову злякано скрикнув, зіщулився в своєму кріслі, подивився з деяким побоюванням на двері, потім винувато на Шеллара.
- Жаку, не можна ж так, - докірливо зауважив той, між справою розстібаючи верхні гачки свого камзола. - Я розумію, людина може боятися. Сам не знаю, що це таке, але приблизно уявляю. Ну нехай, ти боїшся того, хто за дверима, і мені зрозуміло твоє небажання її відкривати, але ось навіщо при цьому видавати такі крики, я зрозуміти не можу... Хто там?
- Це я, - відгукнувся жіночий голос. - Жаку, відкрий.
Блазень, миттєво забувши про свої страхи, зірвався з крісла і кинувся до дверей.
- Терезо? Що трапилося? Ти прийшла одна, вночі, пішки?