Якщо не брати до уваги політику, середньовічні Польща та Литва мали між собою більше спільного, ніж можна припустити. Коли ми уявимо собі литовців і поляків, які домовляються про умови унії в 1385 р. або планують спільні дії проти Тевтонського Ордену під Грюнвальдом у 1410 р., маємо пам'ятати, що крім латини вони могли спілкуватись і слов'янськими мовами. Місцеві різновиди церковнослов'янської мови, запроваджені в обіг православними священиками з південних земель, стали базою для руської — мови судів Великого князівства Литовського. Приєднавши Галичину, колишнє князівство Київської Русі, відоме в Польському королівстві як Руське воєводство, Польща також дістала свою частку православного духовенства та знавців церковнослов'янської мови. Отже, розділивши землі Київської Русі, Польща та Литва отримали і її культурний спадок, а мова не розділяла тодішніх поляків і литовців настільки, як ділить сьогодні поляків із німцями. Після 1385 р. польсько-литовські суди користувались латиною та двома різними слов'янськими мовами: польською Польського королівства та руською Великого князівства Литовського. Протягом наступного століття литовська продовжувала бути розмовною мовою великих князів литовських та їхнього оточення, але в політичному житті Речі Посполитої її роль залишалась несуттєвою[4].
В наступному розділі ми побачимо, як балтійська литовська мова забезпечила базу для модерної литовської нації, та наразі тим більше маємо зазначити її неактуальність у ранньомодерному Великому князівстві Литовському. Останнім великим князем, що володів литовською, був, вірогідно, Казимир IV, що помер у 1492 р. Коли у 1457 р. він підтверджував привілеї Литви, то робив це латиною та руською; коли видавав збірки законів для цих земель — робив це руською. За його правління в Польщі було запроваджено друкарство: краківські видавці видавали книги польською та церковнослов'янською мовами, але не литовською. Франциск Скорина, перший друкар Великого князівства Литовського, видав у 1517 р. більшу частину Біблії білоруським варіантом церковнослов'янської мови[5]. На початку XVI ст. з'явились також переклади Біблії ще однією місцевою слов'янською мовою — руською, але не балтійською — литовською. На відміну від Скорини, ці переклади виконувались безпосередньо зі Старого Заповіту, з івриту. Їх, очевидно, робили литовські євреї, які знали як іврит, так і руську[6]. Оскільки останньою на початку XVI ст. говорили і місцеві християни, і євреї, потенційними читачами могли бути або перші, або другі, або й ті, й інші. Одне з королівських підтверджень привілеїв литовських євреїв знаходимо року «семьтысяч двадцять второго» (7022/1514), датоване за східною та західною християнськими традиціями і написане руською мовою. Литовський Статут 1529 р. був також написаний руською, а в 1540-х рр. навіть прокоментований великим князем та королем Зигмунтом II Августом у його відповідях литовській знаті у Вільні руською мовою, пересіяною польськими виразами[7].
4
Bardach Juliusz. Studia z ustroju i prawa Wielkiego Ksiestwa Litewskiego. — Warszawa: PWN, 1970. — s. 18–21; Rowell S.C. Lithuania Ascending. — Cambridge: Cambridge University Press, 1994. — p. 296–299; Zinkevicius Zigmas. The History of the Lithuanian Language. — Vilnius: Mokslo ir enciklopediju leidykla, 1996. — p. 71–76. Про поляків і німців див.: Knoll Paul. The Rise of the Polish Monarchy. — Chicago: University of Chicago Press, 1971.
5
Перевидана як: Библия. Факсимильнае узнавленне Библии, выдадзенай Францыскам Скарынаю у 1517–1519 гадах: В 3 тамах. — Мінск: Беларуская савецкая энцыклапедыя, 1990–1991. Його церковнослов'янська мова була забарвлена руською мовою шляхти Великого князівства Литовського, а також зазнала впливу чеської Біблії, якою Скорина користувався в Празі. Див.: Sadouski J. А Linguistic Analysis of the Four Books of Kings Printed by Skaryna in 1518: Doctoral dissertation. — University of London, 1967. — p. 224–226. Про народну прозу Скорини див.: Прадмовы і пасляслоўі паслядоунікаў Францыска Скарыны. — Мінск: Навука и техника, 1991; див. також: McMillin Arnold. Die Literatur der Weissrussen. — Giessen: Wilhelm Schmitz, 1977. — s. 40–47.
6
Altbauer Moshe. he Five Biblical Scrolls in a Sixteenth-Century Jewish ranslation into Belarusian (Vilnius Codex 626). — Jerusalem: Dorot, 1992. — p. 13–37. Див. також: Wexler Paul. he Reconstruction of Pre-Ashkenazic Jewish Se lements in he Slavic Lands in he Ligh of he Linguistic Sources // From Shtetl to Socialism / Polonsky Antony (
7
Zbior praw litewskich od roku 1389 do roku 1529 tudziez Rozprawy sejmowe o tychze prawach od roku 1544 do roku 1563. — Poznan: Drukarnia na Garbarach 45, 1841. — s. 112. Привілеї дозволили євреям зберігати своє право та релігію, використовувати власну мову та звичаї у громадських справах і торгувати, не маючи міського громадянства. Див.: Goldberg Jacob. Jewish Privileges in the Polish Commonwealth. — Jerusalem: Israel Academy of Sciences and Humanities, 1985. — p. 1–40.