За часів Міцкевичевого навчання в університеті польські литовці вважали, що неминуче відродження Литви пришвидшить творення нової Речі Посполитої. Потенційним суперником цього переконання були не ворожі один одному націоналізми, яких тоді ще не існувало, а російська імперська держава. Ідеї про відродження захоплювали Міцкевича та його друзів-студентів, що називали себе філоматами[30]. Після завершення студій Міцкевич врятувався від викладацької рутини в Ковно «завдяки» арешту ув'язненню та засланню вглиб Росії. Роки його вигнання, проведені в Одесі, Петербурзі та Москві, а потім на еміграції в Дрездені та Парижі, стали надзвичайно продуктивними на найкращу будь-коли створену польську поезію. Міцкевич не приєднався до польського повстання проти російської влади у 1830–1831 рр., поразка якого започаткувала новий, романтичний період польської політичної думки й призвела до закриття Віленського університету. Проте колишні студенти цього закладу продовжували свою діяльність у Литві, Польщі, Росії та Європі. Поезія Міцкевича гармонійно поєднувала людську й національну ностальгію. Річ Посполиту вже неможливо було відновити, а сам Міцкевич ніколи вже не повернувся до рідної Литви. «Пана Тадеуша» було написано у 1832–1834 рр., одразу після розгрому повстання, а сама поема, як тепер знає кожен польський і литовський школяр, починається рядками:
Оскільки в майбутньому його твори стали надзвичайно популярними, Міцкевича потрібно розглядати в його власному часі. Подібно до інших європейських романтиків, він прагнув «створити новий світ на руїнах старого»[32]. Для романтиків Західної та Центральної Європи «старий» класичний світ зруйнували Французька революція та Наполеон, тому своїм завданням вони визначали встановлення нових політичних і культурних засад. На відміну від них, для Міцкевича та польських романтиків старий режим припинив існування з поділами Польщі, а Французька революція та Наполеон принесли надії на його відновлення. Після поразки Наполеона шляхта Великого князівства Литовського вже не мала інших потенційних союзників, за винятком хіба навколишніх селян, і Міцкевичів поетичний романтизм створив політичну дилему. Якщо романтики інших бездержавних націй, таких як Італія чи Німеччина, змогли відносно легко поєднати «простолюд» із новопосталою «політич-ною нацією», то в історичній Литві все було складніше. Гердерівську ідею про те, що кожен народ мас власний дух, виявилось непросто застосувати там, де різні локальні громади, мови та релігії вже так довго й успішно поєднувались із належністю до єдиної політичної нації. Проблема полягала не лише в розмаїтті культур, а ще й у живій пам'яті про колишні політичні інституції. В середині XIX ст. ідея об єднаної Німеччини чи Італії залишала достатньо простору для уяви, оскільки раніше нічого подібного не існувало. З іншого боку, ідея об єднаної Польщі автоматично воскрешала привид щойно померлої Речі Посполитої, тим більше, що в Речі Посполитій якраз перед її розпадом прийняли першу в Європі конституцію. В уявленні Міцкевича Литва була водночас частиною цієї політичної традиції і батьківщиною таких романтичних чеснот, як гармонія, краса, енергія та насолода. Подібно до Гердера, який вірив, що слов'яни можуть принести Європі молодість та енергію, Міцкевич вірив, що Литва оживить всю Річ Посполиту[33].
30
«Філомати» (від грец.
31
Порівняймо Міцкевичеві рядки про втрачену Литву з Пушкіновими про відкриття Петербурга: «Природой здесь нам суждено / В Европу про-рубить окно, / Ногою твердой стать при море». «Евгений Онегин» був закінчений у 1832 р., «Пан Тадеуш» — у 1834. Пушкін і Міцкевич товаришували. Див.: Tomaszewski Jerzy. Kresy wschodnie w polskiej mysli politycznej // Miedzy Polska etniczna i historyczna / Wrzezinski Wojciech (
32
Barzun Jacques. Classic, Romantic, and Modern. — Garden City, N.Y.: Doubleday, 1961. — p. 14.
33
Taylor Nina. Adam Mickiewicz et la Lithuanie // Les confins de l'ancienne Pologne / Beauvois Daniel (