Історичні та лінгвістичні формулювання, втілені в життя після 1863 р., були випрацювані вже давно. Найпереконливіше їх виразив Теодор Нарбут (1784–1864), який у 1835–1841 рр. видав величезну польськомовну історію Литви. Наприкінці чотирьох тисяч сторінок Нарбут зробив висновок, що історія Литви «закінчилась» у 1569 р., і символічно зламав перо над могилою тодішнього польського короля та великого князя литовського[41]. Вражаючий доробок Нарбу-та забезпечив наукове підгрунтя для політичних поглядів, згідно з якими модерна Литва має шукати витоки швидше в Середньовіччі, аніж у ранньомодерному часі. У XIX ст. з усіх робіт, присвячених литовській історії, працю Нарбута цитували найбільше[42]. Водночас модерний литовський націоналізм був насправді артикульований трохи раніше, і зробив це литовською мовою Симонас Даукантас (1793–1864). Однокурсник Міцкевича у Віленському університеті, Даукантас поділяв Міцкевичеве захоплення середньовічною Литвою. Він був, здається, першим, хто трактував унію з Польщею 1569 р. як капітуляцію, а поширення польської мови — як руйнування місцевої культури, вищої за польську. У 1822 р. Даукантас висловив ці погляди в першій науковій історії Литви литовською мовою. І хоча ця книга була видана лише в 1929 р., у 1845 р. з'явилась інша його впливова праця.
Поки литовські історики творили цю нову періодизацію, прославляючи Середньовіччя й ганьблячи ранньомодерні часи, поезія Міцкевича надавала тій славі краси. Дія його поем «Гражина» (1823) та «Конрад Валленрод» (1828) відбувається у середньовічній Литві. Цікаво, що інша підстава для ідеалізації Середньовіччя з'явилась із випадкової співпраці Даукантаса з Міцкевичем. У 1822 р. Даукантас переклав юнацькі літературні спроби Міцкевича з польської на литовську, вірогідно, сприйнявши їх за автентичні уривки стародавньої хроніки. Пізніше Даукантас включив Міцкевичеву історію про литовську принцесу Живілю в свої історичні твори, і до 1884 р., коли було встановлене Міцкевичеве авторство, ця казка вже зайняла вагоме місце в литовській національній культурі[43]. «Викриття» Живілі мало що змінило. Гражину, ще одну міфічну принцесу, ім'я якої до кінця XIX ст. поширилось серед литовських дівчат, також вигадав Міцкевич. І все ж між романтичним поетом та його модерними литовськими читачами існувала велика різниця. Міцкевичева передмова до «Конрада Валленрода» закінчується цитатою з Шиллера: «Тому, що пісня вічності дає, життя умить вкоротить віку». Для Міцкевича стародавня Литва справді зникла, а об'єктом ностальгії, як і в «Пані Тадеуші», була ранньомодерна Литва, приєднана до Польщі в Речі Посполитій. Литовські ж діячі наслідували лінію Нарбута та Даукантаса: якщо литовська історія скінчилась в 1569 р., то відроджувати треба було саме середньовічну Литву. Такою була модель історії, що її представляли перші модерні литовські видання.
1883 року Йонас Басанавічюс (1851–1927) вирішив започаткувати литовськомовну газету. Басанавічюс був випускником Маріампольської гімназії, яка за часів його навчання перейшла з польської на російську мову викладання, додавши литовські мовні курси. Він був одним із тих молодих литовців, яким дозволили навчатись в імперських університетах, що зробило його ідею Литви чіткішою. В Москві Басанавічюс вчився у французьких професорів, товаришував з болгарськими національними діячами й видавав праці з історії Литви (польською мовою). В 1879 р. він закінчив вивчати медицину та емігрував до Болгарії, де працював лікарем і продовжував пізнавати литовську історію. В 1882 р. це привело Басанавічюса до Праги, де він познайомився з діячами чеського національного руху. Як і його болгарські приятелі, нові чеські знайомі Басанавічюса теж ідеалізували середньовічну велич і відкидали ранньомодерну поразку. Саме в Празі він вирішив заснувати литовськомовне видання. Користаючись з метафори, яку використовували чехи, коли описували пробудження нації зі сну, Басанавічюс назвав своє видання «Аушра» («Ausra», «Світанок»)[44].
41
Narbutt Teodor. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 2. — Wilno: Antoni Marcinkowski, 1835–1841. — s. 492.
42
Krapauskas Virgil. Nationalism and Historiography. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 2000. — p. 31, 108.
43
Venclova Tomas. Native Realm Revisited: Mickiewicz s Lithuania and Mickiewicz in Lithuania — цит. за рукописом, сторінки 1–5, надруковано польською у: Zeszyty Literackie, 70 (2000). Схожу роль відіграла поезія Юзефа Ігнація Крашевського. Про Даукантаса див. також: Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 148.
44
Pelissier Jean. Les principaux artisans de la Renaissance Nationale Lituanienne. — Lausanne: Leman, 1918. — p. 25–45. Порівняймо також останні два рядки популярної Міцкевичевої «Оди молодості» (1820): «Ну здрастуй же, ясний свободи ранку! Визволення йде сонце за тобою!»