Євреї, чия належність до давньої цивілізації була безсумнівною, а осібність — відчутною, уникли такої діалектики. Становлячи у 1914 р. 40% населення міста та приблизно три чверті його торговців, вони століттями в значній кількості мешкали в «Литовському Єрусалимі»[95]. Тогочасна «Литва» була колишнім Великим князівством Литовським, до якої входили такі міста, як Мінськ (на цей момент мав близько 51% євреїв), Гомель (55,4%), Пінськ (74%) та Вітебськ (51%) — рідне місто Марка Шагала (1887–1935). Вільно було одним із найбільших центрів талмудистської науки, домівкою таких вчених, як Еліяху бен Соломон (1720–1797), відомого як Гаон Вільненський — великий противник хасидизму. Треба також зважати на те, що Гаон, як і хасиди, використовував практичну кабалу й вивчав християнські медичні травники; він навіть намагався створити голема. У XIX ст. Вільно було головним центром Гаскали чи єврейського просвітництва в Російській імперії, вихованці якого засновували модерні єврейські політичні партії. Хоча участь євреїв у політиці обмежувалась секуляризованою молоддю (або тими, хто ще секуляризувався), які були в меншості, атмосфера міста в нових історичних умовах сприяла виникненню єврейських політичних організацій. Чого бракувало, то це політичної асиміляції, що (як у тогочасних Відні або Львові) поєднала би публічне використання панівної мови з лояльністю до політичного режиму. У Вільні домінантна християнська культура була польською й католицькою, а політичний режим — російським і православним, тому поміж литовських євреїв наприкінці XIX ст. не було навіть сподівань, що польська культура зможе лібералізувати російський режим[96]. Ця відчутна відстороненість від польської політики перетворила Вільно, на відміну від Львова, на місце пошуку альтернативних форм модерної єврейської політики.
Хоча сіонізм був різновидом націоналізму, а марксизм — різновидом інтернаціоналізму, обидва вони створювали проблеми для польської культури у Вільні. І сіоністи, і єврейські соціалісти були більш ворожими до польських, ніж до литовських національних прагнень, виходячи з тих міркувань, що литовська держава була би багатонаціональною та слабкою, тоді як польська могла би стати мононаціональною та сильною. Сіонізм був реакційним націоналізмом, засобом зберегти та возвеличити єврейський народ, обіцяючи йому власну територіальну батьківщину. Оскільки євреї зосереджувались у містах та містечках у межах всієї Речі Посполитої (більшість якої перетворилась на російську «смуту осілості»), це був специфічний вид національного проекту. Сіоністи не могли претендувати на жодну європейську територію на підставі колишньої державності або сучасної демографії: їхня жадана батьківщина розташовувалась в Азії (чи, згідно з іншими варіантами, в Африці). Сіоністи не могли змагатись за територію колишнього Великого князівства Литовського, але своїм використанням їдиш та пропагуванням івриту вони могли ще далі дистанціювати євреїв від польської культури. На відміну від них єврейські соціалісти в історичній Литві сприймали майбутнє в категоріях європейської або міжнародної революції, після яких спадок Великого князівства Литовського та прагнення модерних націоналістів утратили би значення. Тому їхньою головною метою була організація революції. Мовою політики для таких євреїв була російська або їдиш. Єврейські соціалісти у Вільні дратували польських політичних діячів через вживання російської, а не польської: якось Пілсудський навіть запропонував їдиш як компроміс[97]. Русофонські соціалісти єврейського походження з історичної Литви в 1897 р. сформували у Вільні Бунд і відіграли локальну роль у революції 1905 р., а потім справили значний вплив на більшовицьку революцію 1917 р.
95
Підрахунки 1909 p., цитовані вище, показали 37,7% поляків і 36,8% євреїв. Згідно з російським переписом 1897 р., місто було на 40,4% єврейським і на 30,9% польським. Про торгівлю див.: Schoenburg Nancy, Schoenburg Stuart. Lithuanian Jewish Communities. — New York: Garland, 1991. — p. 354.
96
Порівняння Бешта та Гаона див. у: Rosman Moshe. Founder of Hasidism. — Berkeley: University of California Press, 1996. — p. 36–37. Про соціальні витоки сіоністів у Польщі див.: Mendelsohn Ezra. Zionism in Poland. — New Haven, Conn.: Yale University Press, 1981. Про політику асиміляції та націоналізм у Відні див.: Rozenblit Marsha. The Jews of Vienna 1867–1914. — Albany, N. Y.: SUNY Press, 1983. — p. 175–195. Див. також: Levisohn Joshua. The Early Vilna Haskalah: Doctoral dissertation. — Harvard University, 1999.
97
Tobias Harry. The Jewish Bund in Russia. — Stanford, Calif.: Stanford University Press, 1972. — p. 46, 52–53; Minczeles Henri. Vilna, Wilno, Vilnius. — Paris: Editions de la Decouverte, 1993.