– А яке ж це велике щастя – писана мова. Подивишся на неї, і здається, що річ проста, – ось люди сіли, та й умовилися: оцей значок символізує А, оцей – Б. Символіка навіть серед тварин трапляється. Візьміть собаку. Він теж може лишати умовні знаки. На паркані чи десь під телеграфним стовпом вся собача околиця винюхає те, що для них означає: «Тут був Сірко». Але, як подумати, то справа далеко складніша, ніж це виглядає на перший погляд. Людина за допомогою письма накопичує знання протягом тисячоліть. Сіркова ж писанина змиється після першого дощу. Крім того, він не може написати про третю особу, наприклад, «Зі мною був Бровко».
Може, чоловік і далі розкладав би свої погляди на мову, та згадка про Сіркове діяння під стовпом привела Била і Боба до діла. Вони демонстративно піднялися.
– Ми вже й раніше бачили таких помі, що приїжджають до цієї країни, наче до колонії, і уявляють себе дуже розумними, – сказав Боб.
А Бил уїдливо додав:
– І пора тобі вже розмовляти не англійською, а австралійською мовою.
Після цього вони підняли свої торби і пішли собі геть.
Данило Іванович розгублено дивився їм услід, здивований їхньою несподіваною поведінкою, і шукав можливу для неї причину. Увечері, лежачи на ліжку і вперши погляд у темряву, він прийшов до звичайного висновку: причина – брак мови.
– Думав я, – зітхнув чоловік, – що знання англійської мови розв’яже всі мої проблеми. Та якось упустив я з виду, що це мусить бути австралійська мова. Вже я й не тварина німа, та все ж од мене якось стороняться, не приймають мене до товариства беззастережно. От біда! І як би я хотів розмовляти австралійською мовою...
Святий Миколай почув його молитву і швиденько роздобув йому австралійську мову.
Наступного ранку Данило Іванович щойно прокинувся і відчув ревматизм у коліні, як негайно ж назвав його одною крутою австралійською фольклорною ідіомою. Потім, з видом деякого полегшення, він замугикав «Волсінг Матілду» і почав розтирати коліно долонею.
Швидкість, що з нею святий Миколай роздобув австралійську мову, ніяк не вказує на легкість його завдання.
Навпаки, деякі лінгвісти стануть запевняти, що австралійська мова не існує зовсім. «Хіба тільки надприродна сила, як святий Миколай, може її роздобути», – скажуть вони іронічно. Різниця між діалектами і мовами полягає в тому, що діалект іще так-сяк зрозумієш, а вже чужу мову, – ніяк. Отож австралійська мова, – це просто собі мова англійська.
Та святий Миколай пішов до тих романтичних лінгвістів, що обстоюють самостійність австралійської мови. Вони кажуть, що вона вродилася під бряжчання кайданів, що їх носили засланці, вона гартувалася під скрип возів, що возили вовну на Сідней, і, нарешті, вона викувала своєрідну вимову й ідіому.
Чуючи ту ідіому, святий Миколай не раз підіймав брови і вдавав, що нічого не помічає. Та своє діло він виконав бездоганно.
Вже за кілька днів Данило Іванович помітив, що його голосні і двозвуки змінилися, а образи в його мислях забарвилися по-австралійському. Наприклад, тепер його уявлення про різдвяний пейзаж не обмежувалося сніжними заметами; це також міг бути морський пляж під палким сонцем. Або ж, замість того, щоб назвати когось йолопом (раніше, чоловік подібних виразів не вживав зовсім) або дурним ослом, він тепер казав просто «дурний ґала». Ґала – це австралійський папуга, що через свою галасливість вважається нерозумним. Говорячи щось, Данило Іванович розтуляв рота лише трохи, на один міліметр, і якщо можна, то тільки одну сторону, праву або ліву, так наче не хотів витрачати багато енергії. А понад усе, як того ревматичного ранку, коли він розсердився на своє коліно, так і всюди, і завжди, і при всякій нагоді, Глиба вживав певного, дуже популярного серед австралійського робочого люду фольклорного виразу.
Майстри в галузі подібних виразів твердять, що вони дуже зручні і придатні. Складаючись часом лише з одного слова, вони все ж можуть окреслити дуже влучно найрізноманітніші почуття, ситуації, події і предмети в людському житті. Ще недавно один такий експерт заявив за кухлем пива, що він вже конвенційної мови майже не вживає, а обходиться лише з допомогою двох-трьох таких виразів.
Данило Іванович не впадав у такі крайності, бо дуже любив і шанував мови. Але в своєму новому становищі він вживав подібних виразів машинально, що мало свої наслідки, коли він познайомився з дамою, ім’я якої було пані Ґуґа.
Вона, як на свої літа, походжала ще дуже добре. Коли б хотіла, то вона ще й одружилася б (не для того, щоб мати дітей, а так, для товариства). Та вона казала, що не хотіла одружуватися. Навпаки, цілий Домейн знав її як пристрасну пропагандистку принципів вільної любови. Там, у тіні розлогого дерева вона зі своєю юною донькою Кеті били в барабан, збирали велику юрбу і сипали навколо гаслами: