По дорозі додому жінка неспокійна і подразлива.
– Це мені доведеться спати в одному ліжку зі своїм власним вбивцею, – каже вона.
Санько сопе. Ворушить густими бровами.
– А з ким же ти спала вчора? І не боялася?
– Теж із тобою спала, Саньку. Але я не знала, що ти вбивця. А тепер знаю і боюся.
Санько дивиться в темряву і думає про те, як зміняються життєві обставини...
– Я боюся, Саньку. Серйозно.
Санько бере Цвітчину руку і говорить тихо, щоб заспокоїти дружину:
– Не бійся, серце. Це не перевтілення душі, а криптомнезія. Спогади збереглися десь глибоко в підсвідомості. Давно ти підхопила якусь інформацію, а тепер під силою гіпнозу вона випливла на поверхню.
Цвітка каже замислено:
– Так. Можливо. Моя покійна бабуня часто розповідала про брутальність колективізації, про утиски й нестатки в Україні. Це, видно, й навіяло тему розкуркулення.
– Це криптомнезія, – каже Санько і додає самовпевнено: – А головне, серце, що я тебе люблю. Любов – це найбільша запорука. Чоловікові, що тебе любить, можна довіряти повністю.
Від згадки про любов жінка втихомирюється. Горнеться до чоловіка. Авто шелестить гумою по новому шляху. Тоді вона питає:
– А звідки ти, Саньку, взяв свою криптомнезію про представника нової влади? Де ти дізнався про Зануду?
«Нові Дні» №№ 7-8, 1979 р.
_________________________
СПЛЯЧА КРАСУНЯ
Науково-фантастична євгеніка
«Метро! Бульо! До-до!» – цими словами парижани характеризують три ступені нудної буденщини: «Поїзд! Праця! Спання!»
Зрештою, в Парижі не так уже й нудно. Зате в Совєтів «до-до» дістало урядове схвалення. Населення заснуло перманентно. Ціла Україна заснула. Трактористи хроплять під грушами. Вчителі дрімають, схиливши голови над столами. Все лежить наповал, повите прозорим серпанком сну, як у казковому царстві. Навіть Наталка-Полтавка, несучи на коромислі воду, сіла трошки відпочити та й заснула.
Їй снився Петрусь. Але тоді, як вона спала, життя не чекало. Літа минали, і дівчина старілася.
Саме на той час крізь міжпланетний простір пролітав у летючій бульбі космічний принц. Зовсім випадково він побачив Наталку. Її краса вразила його в самісіньке серце.
Скептичний читач скаже, що згідно з установленнями літературними нормами звичайна, рядова доярка навряд чи привабить принца. Для такого визначного чину автор мусів би подати партійну бригадирку. А чому не подав? Бо Наталчина врода притягає, як та сила земного тяжіння, і без партійного квитка.
Принц приземлив свою летючу бульбу недалеко від дівчини і заспівав:
Рум’янці заграли на щічках Наталочки.
«Ой, хто це? – пролетіла блискуча думка, – Чи не Петрусь?»
Та, відкривши очі, дівчина побачила біля себе свиняче рило, яке лізло цілуватися. На принцовій планеті мешканці мали руки й ноги як люди, а от лице було поросяче.
– А, здохло б ти! Нюхаєш мене...
Дівчина підняла руку і рішуче відштовхнула від себе рило.
І власне цей механічний, між дівчатами так часто вживаний, порух збурив самолюбство космічного принца, і тут же гостеві в голову прийшло рішення одружитися.
Він розповів Наталочці про своє походження і додав, що після поцілунку його свиняче рило завжди перетворюється на лице.
Вже скоро Наталочка соромилася за свою непоштивість. Вона була готова піти на всяку жертву, аби тільки відшкодувати вчинені збитки, і цмокнула гостя в щоку. Це тоді рильце усміхнулося і перетворилося в Петрове лице.
Принц божився, що його коханню немає дна. Він наполягав на шлюбі, і то невідкладному. Сьогодні нам стає ясно, чому. Бідолашний жених уже був не першої молодости.
На його планеті життя людини протікає в чергуванні подвійної форми, щось подібне до стадій гусениці й метелика. Наш принц був у стадії гусениці. Він їв, пив і аж лиснів від товщу. Тепер саме припала нагода поласувати. Шлюб з Наталочкою принесе численні українські борщі, голубці і вареники. Але для принца лишалося ще тільки п’ять років цього розкошування. Після того він завинеться в шовковий кокон і засне, як мумія в труні. Цей сон покладе завершення гусеничній стадії і кінець подружжю.
В коконі принц відбуде метаморфозу. Він перетвориться в метелика. Він одержить пару гарних червоно-чорних крилець, а його свиняче рильце стане довгим хоботком для пиття медового нектару. Він випурхне у білий світ, полетить до жінок-метеликів і бавитиметься з ними, співаючи і сміючись. Ті самички покладуть яєчко в затишку, і з яєчка вилупиться новий принц чи принцеса.