При слові «вдова» мене охопила паніка. Після свого членства в п’ятикратнику я не мав наміру женитися знову. А чого цій впертій жінці треба? Чому вона так рано овдовіла? Що сталося з її чоловіком?
Я хотів щось пояснити, але фермерка піднесла вказівний палець і строгенько сказала:
– Мовчи! Пам’ятай, що ти тут на правах робота. Якщо наш прем’єр-міністр почує, що ти брехун, то відішле тебе назад у Совєтський Союз.
«Нові Дні» № 6, 1984 р.
_____________________
ПЕРЕТВОРЕННЯ У ТВАРИН
Євгеніка
Совєтський Союз у 21-му столітті: уряд все ще не відповідальний перед виборцями.
Акробат Петро Кормига необачно говорить про це перед колегами. Наступного дня його запроторюється в тюрягу.
Боже, які болі приносить розлука! Молода дружина Варка... дорога, золота, неоціненна... приходить у в’язницю на відвідини.
– Ти візьми ось цю пілюлю, – каже Петрові скрадливо, потай від вартового.
Варка знає про трансмутацію – революційний винахід перетворення у тварин.
В’язень ковтає пілюлю, стає вошею, залазить Варці за рукав, і вони удвох покидають тюремний терен.
Вдома Петро міг би знову прийняти людський образ. Але з обережности він лишається персидським котиком. Лежить на м’якій канапі цілий день, дозволяє себе ласкаво гладити і бадьоро воркоче у присутності Варки. От тільки й біда, що сусідський пес. Цей не любить котів.
Одного гарячого дня Варка забула закрити двері в коридор. Лягавий саме чекав на такий недогляд. Негайно побіг всередину, щоб розправитися з котиком. Та цей не дрімав. Перетворився в лева. Тут же на очах у пса. Пес заскавулів, піджав хвоста і втік з хати.
Цей випадок навів Петра на думку про те, як заробляти гроші. Він придумав новий виступ для Варки. Став слоном і крейдою в хоботі писав на дошці: 2 + 2 = 4.
Або навіть слово: «Харків».
Якщо цирк їхав на гастролі до Києва, там слон писав: «Київ». Якщо до Львова, писав: «Львів».
Глядачі просто дуріли з захоплення.
В Москві сам голова Верховної Ради прийшов подивитися на славнозвісного слона. Голова ступив на кін і голосно спитав:
– Як зветься наше місто?
Слон кивнув головою, розставив вуха і написав: «Москва».
– Дуже розумний слон! – похвалив голова. – Може він допоможе нам планувати нову п’ятирічку? Чого в нас не хватає? Що нам ще треба?
Слон покивав головою і написав: «Треба вільні загальні вибори уряду і опозиції».
На цю детальну і несподівану відповідь присутні вибухли таким буревісним реготом, що ледве цирковий дах не зірвався з кроквів.
Але слонові за це не дали бананів. Як він залишив кін, на нього і на Варку вже чекали гицелі з КГБ.
Урядові чинники винесли рішення: зарізати слона на слонину, а Варку заслати на Північ. Тільки цей вирок не був виконаний. Слон і Варка зникли. Без сліду і виду. Ніхто не знав куди. І хай уже загубилася б маленька, крихітна жіночка, а то цілий слон пропав на тюремному подвір’ї.
Ніхто не звернув уваги на двох сизих голубів, які піднялися над в’язницею і полетіли собі на волю, за кордони Совєтського Союзу.
«Нові Дні» № 5, 1985 р.
_____________________
МАГНЕТНА СТІНА
Євгеніка
В бабине літо, року 1999-го на кордоні України з Росією сталася подія дивна і спершу навіть загадкова.
Поїзд віз високих московських достойників на літні курорти. Водій саме скрутив козину ніжку з махорки і вже мав намір добре затягнутися, коли це зненацька задрижали вагони, брязнули буфери, і все спинилося на місці. Ані спереду, ані ззаду не видно було ніякої перешкоди, але поїзд став, – і ні туди, ні сюди! Зав’яз у Магнетній стіні.
Це тоді вперше світ почув про цей феноменальний український винахід.
Хто каже, що між Україною і Росією нема природних географічних перепон? Тепер уже є. Така ж висока і непроходима перепона, як гори Альпи. Тільки що прозора, наче скляна, немов зроблена з замороженого повітря.
Достойники, достойничихи і достойниченята повилазили з поїзда і наблизилися до стіни. Мабуть москвичі теж не заспокояться, доки не помацають...
Правду кажуть ті розслідувачі, які твердять, що Магнетна стіна постала в знак протесту проти чергової хвилі русифікації. Правда, постання Магнетної стіни не принесло негайних змін життя.