Дізнавшись про нові можливості, професор негайно поїхав у гори. Без зайвих балачок заліз до сталевого циліндра Круть! Верть! Його зір загострився, біцепси напнулися, зникло барильце, а натомість заокреслився м’язистий, твердий живіт, як у римського легіонера.
І до чого тільки не додумається наш чудовий, технологічний вік!
По закінченню метаморфози професор подався просто до своєї коханої.
Та його здивуванню не було меж. Кирпатенька Зірка теж злітала до діда Хомка. Замість низького атмосферного тиску попросила високого, і тепер стояла перед професором у формі п’ятдесятилітньої жінки. Сердешна пожертвувала для кохання найціннішим, що мала: 30-ма роками свого життя!
Не треба вважати 50-літню жінку за вже прочитану книжку, що лежить на полиці і покривається пилюкою. Навпаки, в цьому віці жінка осягає вершини розквіту людського призначення. Вона не лише зберігає попередні цінні якості, а набуває нові, які виринають на тихі води душевної врівноважености і насолоджуються плодами утонченого смаку. До цієї нової Зірки професора потягло, як електричним магнетом. Помолодівши, він, ясна річ, став імпульсивнішим, відкинув платонічність, загріб жінку у свої обійми і тут же надів їй на пальця заручального діаманта.
Зрештою, нова Зірка не поспішала одружуватися. Ця особа, яка ще недавно пішла на найбільшу жертву, тепер замислилася і завагалася.
– Ще час є, – казала вона. – Все одно дітей у нас вже не буде...
Стрибаючи з 20-ти років у 50, Зірка оминула той час, що його людська природа присвячує болям і радощам материнства. Метаморфоза не зберегла для неї те таїнство вічности, що на землі вбирається в біологічні форми. Тепер сердешна ходила, як навіжена. На вулицях, в парках її неспокійний і заворожений погляд спинявся на дитячих візочках, на гойдалках, на шкільному подвір’ї.
Щоб відвернути думки, вона принесла додому пляшку доброго лікеру. Хотіла забутися, загубитися, але не ціною падіння в ординарність дешевого вина.
З болем у серці спостережливий професор бачив, як наступного ранку ця мила, кучерява істота морщилася на похміллі, як занехаювала свою зовнішність. Але він не знав, що робити.
Довго Зірка мовчала. Нарешті не витримала. В сльозах і в розпачі розказала професорові все. Він схопив її за руку, і вони поїхали у Сині гори.
– Чи не можна нам ще раз до сталевого циліндра? – спитали діда Хомка.
– Ні, не можна. Спалить вас на попіл.
– Ми хочемо дітей!
– Он як! Так діти у вас будуть і без циліндра. Справа в тім, що мій винахід виявився недосконалим. Зміна віку ще не є стабільною. Скоро вже до вас повернеться ваш справжній вік.
– Яка радість! – вигукнув професор, цілуючи Зірку.
Винахідник дивився їм услід і говорив про себе:
– Я таки мушу попрацювати далі над своїм винаходом, щоб зміну устабілізувати. Хай отакі гарні, закохані люди лишаються молодими назавжди.
«Нові Дні» № 4, 1986 р.
_______________________
АМЕРИКА БЕЗ ПРЕЗИДЕНТА
Євгеніка
У 21-му столітті скоїлася біда.
Президент Сполучених Штатів полетів у Москву, та й не вернувся. Там його посадили.
Спитав у Мавзолеї, чи тлінні рештки Леніна не були з воску? Як фігури мадам Тюссо.
На це вартовий ображено закліпав очима і загорлав:
– Антисовєтська пропаганда!
Не помогла дипломатична недоторканість. Ніщо не помогло. Так і потягли кентукського велетня на цугундру.
Вістка про арешт президента вдарила по Вашингтоні хвилею людського гніву.
Віце-президент послав у Кремль телеграму:
ЗВІЛЬНІТЬ НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА СТОП
ДАЄМО НА ЦЕ ПІВГОДИНИ ЧАСУ СТОП
Але півгодини не вистарчило щоб знайти голову совєтського уряду.
У 21-му столітті цей голова був наймолодшим. Йому в той день прийшов восьмий десяток. З цієї нагоди чоловік десь забарився. Ось так і сталося, що по перебігу призначеного часу віце-президент вже був готовий розпочинати війну.
Він зібрав своїх найближчих співробітників:
– Панове! Якщо ви сказали «А», то треба говорити й «Бе».
Присутні зайорзалися, кинули один на одного тривожний погляд.
– А якщо не говорити «Бе»? – спитав державний секретар. – Війна приносить болі, сльози й розлуку.
– Ми не маємо іншого виходу. Із президентом зв’язаний наш престиж.
– А якби це був не президент, а звичайний смертний?
– Тоді вели б переговори.
– В такому разі, чи не краще перетворити президента у звичайного смертного?