– Чим можу допомогти? – спитав нежданого гостя. – Склянкою західноавстралійського мозелю?
Комрад Крук не відповів. Вискочив з хати і подався до найближчої телефонної будки.
– Цей капіталіст злигався з ворожою країною. Звідки ж у нього візьмуться гроші на такий розкішний обід?
В дійсності Григорій Рожа не мав нічого з ворогами. Він просто вживав свій мовний талант. Маючи багату силу уявлення про кулінарні справи, він творив обіди з уявного в наявне.
Ясно, що час, витрачений на готівлю обіду, вимагав затримки в індустрії. Цим разом з’явилося тільки дві бульби за чотири тижні.
В Канберрі гнівалися.
– Цей капіталіст сповільнює ріст соціялізму, – репетували.
– Саботаж!
– Його треба залякати!
– Застрашити!
– Зацькувати!
– Передайте справу, куди належиться!
Ось поетові вручають телеграму:
ГРОМАДЯНИН ГРИГОРІЙ РОЖА СТОП З’ЯВИТИСЯ НЕГАЙНО В МІНІСТЕРСТВО БЕЗПЕКИ СТОП ТЕПЛИЙ ОДЯГ НЕОБХІДНИЙ СТОП МІНІСТР БЕЗПЕКИ
Григорій Рожа знає значення «теплого одягу». В Канберрі буде довга затримка.
Він сідає до бульби.
– Прощавайте, сусідоньки! Вже я вас більше не побачу.
– Куди ж ти? У Сліпий Дім?
– Ні! На Тихий океан. Я хочу заснувати Січ. Як це робили колись запорізькі козаки. Назову Січ Пацифічною.
«Новий Обрій» № 8, 1988 р.
_________________________
УКРАЇНСЬКЕ ОМОЛОДЖЕННЯ
Євгеніка
Колись мій учитель Хома Семенович Козолуп казав:
– В Европі кожен народ дивиться згорда на свого східного сусіда. Англійці звуть французів жабами. Французи німців бошами. І так далі. Ми, українці, примостилися аж на сході. Ой, горе нам, біда!
З тих пір минуло багато років.
Москва випустила в Австралію непродуктивний елемент: старих пенсіонерів і ревматиків.
Сидимо ми собі в розкладних кріслах на палубі, і мою найдорожчу канудить від морської хвороби. А в мене, в мужчини, тіло кріпше. Сказано, козацька кров: зміст морської соли вищий. Я навіть спілкуюся з пасажирами. Пришвартувався до якоїсь дами із західних слов’ян. Чи дама, чи кікімора, худа, патлата і ходить на курячих лапках. Питає мене:
– А хто та руська баба з паном?
Це про мою дружину. Спитала так, наче по морді заїхала. Руська баба! Гірко мені було і боляче. Українські дівчата як ягоди, але надмірна колгоспна праця рано нищить їх.
Прибувши до Австралії, ми поселилися в санаторії українського лікаря д-ра Байди. Ця скромна молода людина винайшла ліки, які відновлюють молодість. Виліковують хиби старости.
Ми, доходяки, першими зареагували позитивно на лікування. Тому д-р Байда і назвав свій лік українським омолодженням.
Вже за два-три місяці удвох із дружиною ми бігали, сміялися і вдихали повітря на повні груди. Як колись замолоду. Здавалося, світ оновився. Перед нами знов розкривалися золоті ворота в життя.
Та скоро наша радість захмарилася. Надійшла вістка, що Москва хоче нас «обратно». Її теж зацікавило українське омолодження.
З цієї нагоди неповоротці зійшлися на раду. Стали думать і гадать, куди діваться. Серед нас були інженери, будівники, винахідники... Критична ситуація вимагала рішучих заходів. Було прийнято рішення: заснувати Пацифічну Січ.
Історія каже, що завжди, коли українці потрапляють у безвихідний кут, десь постає Січ.
Цим разом вона бовваніла високо в небі, над теплими водами Тихого океану. До її складу входило декілька куренів, що були оточені неприступним магнетним полем проти непроханих гостей. Січовики проникали те поле на летючих бульбах.
В цей спосіб ми стали панами у своїй власній хаті.
За кошового вибрали д-ра Байду. І через нього Січ виросла у медичний центр. Пацієнти приїжджали на українське омолодження з усіх кінців світу.
Одного дня ми з дружиною саме закінчили нічну зміну в лікарні. Коли дивлюся – іде кікімора. Ота особа худа і патлата. Впізнала мене. Вітається.
– О! Пан також приїхав на українське омолодження!? Познайомте мене з цією перфектною красунею, що в панському товаристві.
– Це моя дружина, – кажу. – Як ви її бачили перший раз, то назвали руською бабою. Серед європейців кожен народ дивиться згорда...
І тут я розповів про свого вчителя Хому Семеновича, і про жаб, і про бошів.
Кікімора спершу зніяковіла:
– О, вибачте! Я не знала, що це назвисько вас образить.