Подекуди його спів уривався і, неждано-негадано, для сміху, імітуючи комерційне радіо, приходила якась реклама.
Славнозвісний «фокусник з Чехи й Морави», великий Горачек показав який десяток хитромудрих трюків.
– Приїхавши до Австралії, – сказав він, – я спитав свого вчителя англійської мови, чи не дадуть мені тут працю з мого фаху. Вчитель, що володів німецькою мовою, подивився на мене з виразом сумніву і спитав:
– Який ваш фах, пане Горачек?
– Я ворожбит, пане вчителю.
– Ах так! Ну добре, пане Горачек, тоді ви змогли б виворожити собі працю.
Високий голландець Петер, що його конферансьє назвав найвизначнішим скульптором по той бік Австралійських Альп, вийшов на сцену з мискою в руках. Він почав рухати в повітрі довгими, блідими пальцями, наче загрібав з миски уявну глину і ліпив бюст Міс Сніжної. Обличчя поважне, увага сконцентрована на роботі, Петер викликав вибухи реготу серед глядачів. Під кінець він вийняв лінійку, щоб упевнитися в точності прославлених вимірів. Все це було зроблено з почуттям доброго смаку і глибокого такту, що стають в жіночій присутності ще необхіднішими.
Довго лунав гомін у клубному приміщенні. Та настав час і розходитися. Таборяни пішли до своїх бараків, а гості не всі поїхали додому. Деякі з них залишилися спати в автах або задках вантажних машин. Надійшла вістка, що відома повія Сузі прибуде літаком із Сиднею наступного дня, в неділю. Вона навідувалася на греблю Сніжну коли-не-коли і загинала по-безсоромницькому високу ціну за свій низькоякісний крам. Та нічого не вдієш; як немає соловейка, то хай вже й кукабара співає; гроші, тяжко зароблені хлопцями на тунельних роботах, перепливали до Сузиної банкової книжки.
Петро Губа просидів цілий день на ліжку, думаючи думу. Йому стало ясно, що без панни Яєчко життя йому вже буде не життям. Тому питання, чи була вона вірною чи ні, відійшло на другий план. Він вирішив викрасти її з клубу, забрати з собою десь далеко до Квінсленду або Тасманії, де їх ніхто не знає і де вони житимуть собі вкупоньці, як пара сіамських котиків. Вона його навчатиме англійської мови, а він їй розповідатиме про війну, про своє бурлакування, про далекі краї за океаном.
Прийнявши таке рішення, він зразу ж відчув полегшення на душі.
Темніє.
Надходить вирішальна година.
Прокрадаючись до клубного бараку, Петро бачить, як останні відвідувачі залишають приміщення. Вони виходять тихо, на пальчиках, видно, щоб не розбудити Міс Сніжну. За ними з’являється Копчинський, замикає двері, впускає ключик до кишені і плескає по ній долонею.
Коли всі розходяться, Петро лізе через вікно, обачливо замикає його за собою і спиняється на хвилину, щоб зорієнтуватися. Потім він наближається до своєї колишньої шафи, виймає молоток і викрутку і береться до гвинтів, що тримають дзеркало на дверях.
Мирним і невинним сном спить панна Яєчко в дзеркалі, не підозріваючи можливих змін у своєму житті. Вона злегка похріплює, не голосно, але тільки трошки, музично, наче котенятко мурчить, наче для того, щоб іще більше причарувати до себе і так закоханого Петра.
Петро працює завзято. Старі заржавілі гвинти міцно засіли в дереві, немов попускали коріння. Єдина річ, що стримує його – це боязнь розбудити дівчину. З переляку вона може підняти ґвалт, і тоді Петрів план провалиться назавжди. Та, правда, у цьому відношенні його побоювання марні, бо ані громи, ані гарматні сальви не потривожать кріпкий сон цієї здорової і молодої персони.
Легке шепотіння лунає по той бік дверей. Петро затихає і прислухається. Ось він знову чує яких троє чи четверо осіб, видно – не тутешні. Гості. Один з них іде навколо бараку, крекчучи намагається відкрити вікно. Від вікна до вікна скрипить ґрунт під його черевиками. Потім кроки повертаються до дверей.
Тепер час дорогий.
Петро береться до гвинтів з подвійною енергією.
За дверима вовтузіння теж посилюється. Чуються приглушені удари ломика.
Петро тисне на останній гвинт. Лунає скрегіт сухого дерева, скрип і, нарешті, дзеркало звільнюється.
Знадвору чується голос:
– Хлопці, ламай двері! Там уже хтось є...
Доки непрохані гості напирають на двері, Петро обережно бере дзеркало і вже хоче піднятися на ноги, щоб рушити до вікна, коли це...
З темної глибини шафи неждано-негадано висукається рука, хапає Петрів молоток і одним махом кладе чоловіка непритомним на підлогу. Потім мала чорна постать вискакує з шафи, загарбавши дзеркало, біжить до вікна, скаче крізь нього в поспіху, наче пірнає в воду, головою вперед.