На Раді в Переяславі Богдан Хмельницький з'явився під гетьманським бунчуком в оточенні генеральних старшин і полковників. У своїй промові, змалювавши вкрай тяжкий стан України, у якому вона опинилася після шестирічної виснажливої кривавої війни, продовжити яку погрожувала Польща, він сказав, що єдиний порятунок – це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу – Туреччини, Кримського ханства чи християнського православного царя. Закінчив свою промову гетьман такими словами:
«А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче вільна дорога». Учасники Переяславської ради – старшина усіх рангів, козаки і міщани висловились: «Волим під царя московського православного».
Гетьман і старшина з'явилися на «съезжему» дворі, де мешкали московські посли. Там і відбулася офіційна аудієнція з посольством. Посли вручили царську грамоту Богдану Хмельницькому, який і передав її генеральному писарю Івану Виговському, а той зачитав «всем людям явно». У грамоті говорилося, що цар «велел принять под свою высокую руку гетмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомоществовать им протів недругов ратными людьми». Після того Богдан Хмельницький і Бутурлін обмінялися промовами.
Потім мала відбутися присяга. У зв'язку з церемонією присяги гетьмана і старшини в церкві виникли серйозні ускладнення. Гетьман, який прибув у кареті з послами до Успенської соборної церкви, поставив вимогу, щоб царські посли присягнули від імені царя Олексія Михайловича в тому, що він не видасть їх польському королю, не порушить їх прав і вольностей і надасть на їх маєтності свої грамоти.
Царські посли категорично відмовилися присягти за царя: тільки піддані присягають царю – «чинят веру царям». А цар «учнет их держати в своем государском милостивом жалованьи и призрении», тобто гетьман і старшина повинні покладатися на «царское милостивое слово. А царь и от недругов их в обороне и захищеним будет держать, и вольностей от них не отымет, и маетностями им чем хто владеет, пожалует им владеть по-прежнему».
Гетьман відповів, що бажає поговорити про це з полковниками і з «усіма людьми» і вийшов з церкви. Він вирушив до двору переяславського полковника Тетері і там довго розмовляв з полковниками та іншою старшиною, а духовенство, посли чекали в церкві. Нарешті прибули переяславський і миргородський полковники Павло Тетеря та Григорій Сахнович-Лісницький і повторили вимогу Богдана Хмельницького. Але посли стояли на тому, що «непристойно за государя присягати подданным». Полковники аргументували свої вимоги тим, що при укладанні угод козаків з польським королем присягали від його імені коронні гетьмани, «пани-рада» (тобто сенат). Московські посли вдалися до іншої мотивації: королі польські «не самодержавцы, не хранят присяги своей, а государское слово переменно не бывает». (Далі побачимо, наскільки ця заява московських послів про твердість царського слова була далекою від істини.) Однак козацькі полковники Тетеря та Лісницький заявили, що «гетьман і вони дають у тому віру, але козаки не вірять; сії останні домагаються присяги за государя». На що була різка заява: цар «изволил принять их под свою високую руку по их челобитью, и им надлежит помнить сію милость великого государя, следует служить ему и всякого добра желать, Войско Запорожское к вере привести, а незнающих людей от непристойних речей унимать». Бояри намагалися нав'язати козацтву ті принципи, на яких тримався московський лад: цар стоїть над правом, кожен акт царя – це ласка, «пожалування»,і в нього не може бути рівноправних стосунків із людьми. Такі поняття були чужими для світогляду українців, сформованого відповідно до західноєвропейських конституційних норм.
Богдан Хмельницький і козацька старшина вперше відчули, що це означає – абсолютистська царська держава. Але вони покладали великі надії на допомогу Москви у війні з Польщею і, щоб не зірвати переговорів, змушені були припинити дискусію і погодитися на односторонню присягу. У соборній церкві зібралося московське та українське духовенство – архімандрит Прохор, переяславський протопоп Григорій зі священиками та дияконами усіх переяславських церков для проведення служби на честь урочистого обряду присяги. Присягали на Євангелії гетьман, генеральні старшини, полковники, сотники та ще кілька десятків делегатів від різних полків.