Проте Бутурлін залишався на своєму: це діло непристойне, щоб присягати їм за государя, ніколи того не було звичаю, щоб за государів піддані присягали, а присягають піддані государеві. Полковники говорили, що польські королі підданим своїм завжди присягають. У відповідь на це московські посли казали: польські королі чинять присягу своїм підданим, того за взірець ставити не годиться, бо ті королі невірні і не самодержці, а в чому присягають, того ніколи не сповняють. А у попередніх великих государів, благочестивих царів і великих князів, всієї Росії самодержців, також і у великого государя нашого Олексія Михайловича того ніколи не бувало, щоб присягати за них, великих государів. Та й тепер гетьманові і їм, полковникам, говорити про це не годиться, бо государське слово змінне не буває.
Полковники казали бояринові з товаришами: гетьман і ми тому віримо, але козаки не вірять і хочуть, щоб вони їм присягли. На що Бутурлін відповів: "Великий государ наш задля православної християнської віри й святих Божих церков зволив прийняти їх під свою государеву високу руку по їх чолобиттю, і їм треба було пам'ятати государеву милість, великому государеві служити, старатись і всякого добра хотіти, щоб усе Військо Запорозьке до присяги привести, а коли якісь несвідомі люди говорять такі непристойні слова, невідповідні до такого великого діла, то їм треба було показати свою службу великому государеві і таких несвідомих людей в таких словах гамувати". З тим полковники пішли від них до гетьмана.
Після того прийшли до церкви гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, а з ними полковники, сотники, осавули, отамани й козаки. Гетьман і писар Іван Виговський і полковники сказали бояринові Василеві Васильовичу з товаришами, що вони у всім покладаються на государеву милість і готові по євангельській заповіді вчинити великому государеві присягу всією душею, і голови свої за государське многолітнє здоров'я складати раді. А про свої справи будуть вони, гетьман і все Військо Запорозьке, бити чолом великому государеві.
Того ж дня боярин Василь Бутурлін з товаришами привели під високу государеву руку гетьмана Богдана Хмельницького, писаря Івана Виговського, обозного, суддів і осавулів військових, полковників і все Військо Запорозьке. Гетьман Богдан Хмельницький, писар Іван Виговський, обозний, судді, осавули військові й полковники вчинили присягу государеві в тім, щоб їм з землями і городами бути під государевою високою рукою навіки невідступно.
А приводив до присяги по служебнику архімандрит Прохор. Слова присяги гетьман, писар, полковники й інша старшина говорили зі слізьми і обіцяли служити великому государеві Олексію Михайловичу, государині Марії Ілічні, благовірним царівнам і государським дітям, котрих Бог дасть государям, щиро добра хотіти і в усім бути в государевій волі без усякого сумніву, як то в присязі написано.
Учинивши присягу, гетьман з соборної церкви поїхав з боярином Василем Бутурліним каретою на розправний двір, а полковники і всякі люди йшли пішо. Там московські посли віддали гетьманові Богданові Хмельницькому государеве жалування: корогву, булаву, ферезію, шапку і соболі.
Писареві Іванові Виговському, полковникам, осавулам і обозному, що були тоді, царське жалування роздано згідно з указом. Гетьман, писар, полковники, обозний, судді, осавули військові і сотники його прийняли з радістю і били чолом за государеву ласку. Від розправного двору до свого двору гетьман Богдан Хмельницький велів государеве жалування - корогву - везти перед собою розгорнувши, а сам ішов за корогвою в государевім жалуванні - в ферезії й шапці, з булавою, пішо. І писар, полковники і багато всяких людей ішли за ним так само пішо до двору.
А присягу государеві з гетьманом і писарем вчинили судді, осавули військові, обозний і полковники.
Наступного дня боярин Бутурлін з товаришами були в соборній церкві, архімандрит з усім освяченим собором приводили до присяги сотників, осавулів, писарів, козаків і міщан. І решту полковників і всякої старшини і козаків, які перебували в Переяславі, міщан і всякого чину людей теж привели до присяги. А скільки людей приведено до присяги і хто саме, це поіменно записано докладно в книгах.
Ось так переповіли московські посли перебіг Переяславської ради (Воссоединение... - Т. X. - С. 215–234).
Присягали на незвіданість
Після Переяславської ради московські посли кинулися чимдуж приводити по церквах українське суспільство до присяги. Розрахунок був на те, аби цілуванням хреста зв'язати угоду на вірність цареві - це б давало йому підставу для майбутнього звинувачення в клятвовідступництві. Хоч сам митрополит Київський Сильвестр Косів із своїм найближчим оточенням відмовився тоді присягати - і зробив це під примусом лише в січні 1657 року.