За життя Богдана Хмельницького Москва намагалася витісняти козацьку владу поки що за межами трьох воєводств, які входили до складу Гетьманщини. Полковник Нечай, наприклад, скаржився до царя 27 серпня 1657 року на його воєвод, різні перешкоди в його діяльності на території Білоруського полку, яких уже не сила було терпіти: "От воевод Оршанского, Борисовского, Мстиславского, Шкловского, Копыского и Менского учиненных терпиты... козаком полку моево, подданным вашего царского величества, обиды чинят, з домов насильством выгоняют и подданья (податей) из них, як з мужиков, требуют, до того чюприны (хохлы) режут, кнутами бьют, грабят" (Акты ЮЗР.- СПб., 1863.- Т. 4.- С. 17).
У серпні 1657 року московські власті продовжують терор і над жителями Могилівського повіту, які покозачилися. Зокрема, місцевий царський воєвода повідомляв, що він "посылыл сыскивать капитана Матвея Сыпягина с товарищи": "С двести человек выписали из козаков и били вместо кнута батоги нещадно, и велели им жить по прежнему на своих жеребьях в пашенных людех, а старых козаков и сотников, и есаулов и атаманов и рядовых били ослопьем, что они вновь козаков писали и уездом владели без указу и выслали вон, у которых дворов нет..." (там само.- С. 16).
І лише після смерті Богдана Хмельницького царське самодержавство вирішує широким фронтом наступати на ті права і вольності українського народу, зберігати які присягав своїм словом Олексій Михайлович. Насамперед, без погодження з козацькою старшиною в Україну вводяться московські війська, нібито для підтримки спокою. Насправді ж це робиться для того, аби збройною силою закріпити свої позиції в Україні й одночасно повести рішучий наступ на її права й вольності. Спочатку, до речі, в Москві ухвалюється рішення вислати в Україну відділи під проводом Ромодановського з Бєлгорода й Шереметьєва з Борисова, а потім вирядити численне посольство на чолі з князем Трубецьким "для государевыхь великих дел". А для того, щоб підготувати ґрунт для успішного перебування в Україні останнього, наперед було вислано стольника Василя Кікіна - він мав, зокрема, повести агітацію серед старшини, козацтва й міщанства для запровадження царських воєвод.
Настільки важливим було для Москви здійснення всього комплексу задуманого, а найголовніше введення свого війська, що 11 (21) вересня 1657 року цар листовно запитував у київського воєводи Андрія Бутурліна, чи "и окольничей наш князь Григорей Григорьевич Ромодановский с ратными людьми уже ли в Черкаские городы пришол?" (там само. - С. 27).
Державницький чин Івана Виговського
Сподівання Москви за обставин введення збройної сили на якісь особливі "челобытия" перед царем на дозвіл обрати нового гетьмана не справдилися. Генеральна рада козацької старшини, виражаючи волю Війська Запорозького, вручає булаву Івану Виговському без згоди Олексія Михайловича. Зроблено це було, як свідчать тогочасні документи, демократично, з дотриманням козацької традиції: "А как де гетмана Богдана Хмельницкого погребли, и у них де полковников и всех начальных людей была рада, кому у них над всем Войском Запорожским быть гетманом, потому что сын ево Юрась Хмельницкой в молодых литах и с такое дело ево не будет и Войска Запорожского ему не управить; и на раде приговорили все полковники и иные начальные люди и многих черкаских городов козаки, что быть у них над всем Войском Запорожским на Юрасово место гетманом писарю Ивану Выговскому, и выбрав ево, писаря, твое великого государя жалованье, булаву и знамя отдали ему, писарю, а отдаваючи твое государево жалованье, булаву и знамя, говорили ему, Ивану Выговскому, чтоб ему, будучи гетманом, Войско Запорожское править также, как было при гетмане Богдане Хмельницком, и вольностей не отнимать" (Акты ЮЗР.- СПб., 1863.- Т. 4.- С. 14).
Справді, всі зусилля Івана Виговського спрямовувалися на утвердження самостійності України в колі приязних сусідів. Так, одержавши гетьманську булаву, він одразу ж, зокрема, вирішує впритул зайнятися відродженням відносин з Бахчисараєм, які були розірвані кримським ханом після Переяславської ради. У своєму листі до хана від 10 вересня 1657 року гетьман так викладає мотиви відновлення стосунків з Кримом: "А я, помня то, что с вашею ханскою милостью в близком пребываем соседстве и имеючи с тобою доброе знакомство, к тому идучи дорогою предков наших, что всегда в приятстве жили с вашею ханскою милостью, как и предки вашей ханской милости, чего желаем себе, чтоб и мы в том же неотменно с вашею ханскою милостью пребывали приятствие и присяжном братстве, о чем если изволение вашей ханской милости, изволь известить через свой лист" (там само. - Т. 7.- С. 181).