До того ж, Петро І чинив перешкоди Україні не лише у спробах зміцнити економічні зв'язки з Європою, але й в посиленні господарських контактів Лівобережної України з Правобережною та Слобожанщиною, тобто боявся створення єдиного економічного механізму. Монарх, очевидно, розумів, що заходи Мазепи в цьому напрямі (інтеграція економіки України в Європу, створення українського капіталу) - чи не головна козирна карта у протистоянні натискові російського самодержавства.
Заради всієї України
Це, а також політичне обмеження Гетьманщини, викликало широке невдоволення козацької старшини ставленням царського самодержавства до України, а відтак й призвело до укладання угод Мазепи з шведським королем Карлом XII та польським Станіславом Лещинським. Зокрема, за допомогою першого, гетьман, враховуючи, що тоді "Швеція була однією з найвеличніших, якщо не найвеличнішою військовою державою в Європі", вирішує остаточно порвати з російським самодержцем. Цьому, нагадуємо, сприяв і той спалах невдоволення, який уже досить виразно проріс з середовища козацтва, особливо його старшини.
Масла у вогонь, як кажуть, підлило ще й спорудження Печерської фортеці в 1706–1707 роках у Києві. Пилип Орлик, генеральний писар Мазепи, згадував: "Зачалася робота коло фортифікації печерської, наступили переходи через українські городи до головної армії то рекрутів, то всяких начальників, і полковники з старшиною, часто приходячи до гетьмана, з жалями оповідали, що пристави коло тої фортифікаційної роботи козаків палицями по голові б'ють, вуха шкодами обтинають і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши доми свої, косовицю і жнива, зносять тяготу і спеку на службі царського величества, а там великоросійські люди доми їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам їх чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшину б'ють смертельним боєм. Два полковники, Апостол Миргородський і Прилуцький (Горленко - В. С.), як головніші і від інших до Мазепи сміливіші, так сказали Мазепі: "Очи всіх нас на тя уповають, і не дай Боже на тебе смерти, а як зістанемося в такій неволі, то й кури нас загребуть". А прилуцький то потвердив такими словами: "Як ми за душу Хмельницького завжди Бога молимо, так навпаки ми, і діти наші во вічні роди будемо і душу і кості твої проклинати, коли нас за свого гетьманства в такій неволі зоставиш..."
Під осінь 1708 року театр подій Північної війни проліг до кордонів України. Після битви під Лісною, де було розбито шведський обоз, Карл XII вирішив повернути в Україну. Як свідчать зарубіжні історики, зокрема англійський представник при армії Карла XII капітан Джеймс Джеффрейс, саме шведський король напросився перезимувати в Україні, бо відступаючи до Москви, Петро І залишав за собою повністю спустошену територію, на якій шведи могли б знайти собі погибель від голоду, а в майбутньому від холоду. План московського царя якраз і полягав у тому, аби "проволочить оному времени к большему людям его (Карла ХІІ - В. С.) стужению й голоду" (Цит. за: Мезин С. А. "Полтавская баталия" в сочинениях Феофана Прокоповича // Историографический сборник. - Саратов, 1989. - Вып. 14. - С. 156).
А ось які причини повороту Карла XII наводить відомий російський дипломат того часу, посол у Голландії Матвєєв.
Шведський король, враховуючи "обережність" російських військ, неможливість пройти до Смоленська і труднощі щодо забезпечення, на таємній нараді зі своїми генералами "принял намерения пройтить до Украины под коварством своими последующим: в первых, чтоб в Край не многолюдные и все изобильные войтить, где никаких регулярних фортецей или гарнизонов не находитца; в те вшедши бес помешки всякой (причем московские войска не могут разорватца надвоє, ни остановить его), найдет там в том волном казацком народе людей, соберет доволно й пойдет свободно с провожанием тех казаков чрез прямые и безопасные пути до Москвы. В оную же свою бытность еще при случае нужном, может он, швед, поблизости иметь из Украины свою пересылку с ханом крымским к призыванию его в случае с собою и с поляками, которые держат сторону Лещинского при таком приятном им случае. Еще он, швед, гораздо способно найдет много прилуча ис казаков посылать к Москве к возмущению народному, как он и прежде то чинил" (цит. за: Шутой В. Борьба народных мас против нашествия армии Карла XII. - М., 1958. - С. 250–251).
Це, звичайно, ламало всі плани українського гетьмана, який не хотів допустити, аби воєнні дії перенеслися на територію України.