Усматривать в разговорех и во всяких обхождениях, кто из старшины и из казаков к стороне великого государя доброжелательны и какого уряду достойны" (там само. - Вып. 1. - С. 313–314).
Саме так поставилися в Москві до "верного подданного и наинижайшего раба", котрий "з подданским поклонением лобызал десницу" царя.
Не "забули" там і про Семена Палія та його прибічників, що так ревно допомагали Петру І в боротьбі проти Мазепи. Невдовзі після Полтавської битви з'являється розпорядження, "дабы та вновь Палеем собранная наволочь в прежние свои места до полков, на которых было, разошлися" (там само. - С. 1153).
Ось чого дочекалася Україна, байдуже поставившись до заклику Мазепи ще в листопаді 1708 року: "Щоб ні в чому Москві не вірили".
Тож того-таки "шведського року, нещасливого літа" забриніла по широких степах українська дума, розливаючи тяжку зажуру, що "Палієві - все добро і вся слава, другому - все зло і неслава", і "його, проклятого Мазепу, лихо доганяє...".
Але й ті, хто не залишився до кінця вірним своєму законно обраному гетьманові, а схилився під "решительным" наступом Москви, зазнали не тільки моральної наруги, а й фізичного приниження, їх погнали, як стадо, на береги холодної Ладоги рити канали, вистиляючи козацькими кістками вічні болота. А скількох перетворили на яничар! І неслава їх від рідного народу доганяє і сьогодні.
Трагедію Полтави для українського народу з болем передав Тарас Шевченко в поезії "Іржавець":
Те, що Петро І не встиг знищити з сутності української державності, довершували його спадкоємці. Англійський журналіст Ворден Чілкот писав у травневому числі журналу "Нешнл" (1935): "Політику Петра Великого продовжували його наступники з таким завзяттям, що старалися вимазати (тобто стерти. - В. С.) з мап навіть саме ім'я України, а разом з тим стерти його з пам'яті європейських народів" (цит. за: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України: Фонд 3575.- Опис 1.- Справа 42.- Аркуш 19).
Наприклад, коли в 1726 році на засіданні Таємної ради Російської імперії розглядалося клопотання українського козацтва про відновлення гетьманства, яке знищив новітній сатрап-імператор 1722 року, то граф Толстой - той самий, який пропонував туркам 300 тисяч рублів за голову Мазепи, - категорично запротестував: мовляв, Петро І для того гетьманство ліквідував, аби Україну пошвидше до рук прибрати.
І найбільших успіхів у цьому досягла Катерина ІІ, котра все ж добилася повного знищення всіх ознак української державності. У наказі президенту Сенату і міністру юстиції Вяземському вона, зокрема, зазначала: "Думка, що вони (українці.- В. С.) є нація абсолютно відмінна від нашої - аморальна. Боріться з їхніми фальшивими і непристойними ідеями.
Малоросія, Лівонія і Фінляндія суть провінції, які управляються своїми власними законами, що були їм забезпечені; було б дуже нетактовно скасувати їх всі відразу, було б більше помилкою, я сказала б, справжньою глупотою, називати їх чужинцями і поводитися з ними, як такими... треба примусити їх делікатним способом зрусифікуватися..."
І зробила приписку: документ цей "треба знищити".
Таки боялася, що піднімуться запорожці, які ще мали силу і завдяки подвигам яких світ називав українців тоді не інакше як козацькою нацією. Зрештою, вони ще були потрібні їй як гарматне м'ясо для розширення російських володінь у всі сторони світу. Але коли козацтво на російсько-турецькій війні 1768–1774 років виконало свою роль, то Запорозьку Січ було підступно знищено, а її провідників відіслали на Соловки. А невдовзі зникла з політичної карти світу і Гетьманщина - українців відтепер закріпачували.
Щоб України не було й не могло бути
Імперія стільки доклала зусиль до ліквідації основ нашої державності, що російський самодержавний режим у 1863 році вже вирішив, що з українством покінчено, а української мови взагалі "нет, не было и не может быть". Голосна відповідь Павла Чубинського: "Ще не вмерли України і слава, і воля" - аж ніяк не протверезила шовіністичний Петербург, а відтак сам імператор Олександр ІІ 1876 року видає так званий Емський указ, яким намагається вилучити з ужитку українське слово.