Выбрать главу

Ми їдемо в машині, я далі тримаю Майнеса за руку. Розмовляємо про тих, хто нещодавно помер — їх довкола Майнеса позбиралося більше десятка. Кожна смерть знайомої людини залишила слід на його вродливому обличчі — тепер він уже не такий дитячий, як раніше. В очах додалося відсутності, обличчя схудло і змужніло.

— Пам'ятаєш, як нас колись на ескалаторі кликали лесбійками? — намагаюся розвеселити його я.

Майнес мовчки киває. Він і далі андроґінний, але тепер його від мене відділяє нібито якась кришталева труна, як у казці про мертву королівну.

Так само мертво і красиво він потім лежить у напівтемряві на моєму ліжку. Я ніколи його раніше таким не бачила.

— Ти такий гарний, Майнесе… — я сідаю на краєчок і гладжу його по спині. — Ти як із французького кіно, де все погано всю дорогу і ще й погано закінчується. Але люди там справжні, без мейкапу, та ще й інколи гарні. У свій трагічний спосіб.

Він зітхає. Говорить щось так тихо, що я вже не певна, живий він, чи це вже його душа розмовляє зі мною, сидячи в моїй кишені.

Я залишаю його спати в цьому мороці, хоча насправді спати він не буде. Він просто геть закритий для зовнішнього світу, основним злом котрого виступаю я.

— Скажи мені, Катко, — питає Майнес, коли його вже трохи попустило, — чого ти чекала від мого приїзду? Як ти собі це уявляла? Які наслідки?

Позу ембріона на чорному лоні велетенського ліжка він змінив на позу мислителя і тепер задає мені свої питання-тортури. Чому чоловіки так сильно люблять задавати мені питання-тортури і чому мені не стає мазохізму по повній програмі від них відловитися?

— Ну, я собі думала так: в гіршому випадку ми перестріляємо одне одного, в середньому будемо друзями, а в вищому одружимося в єпископальній церкві…

— Чому в єпископальній?

— А пес його знає… Ти ж не хотів ні в буддистів тоді, в Гімалаях, ні в якого-небудь моедзина на Гілі Айр.

Йому дуже сумно. І боляче. Я знаю. Це такий ідіотський захист. Людина перестає (втім, ненадовго перестає) тебе звинувачувати лише тоді, коли відчуває свою провину. Деякий час у неї піде на те, щоби зважити, чия ж провина виявилася вирішальною:

— Але ж… Але ж ти могла би мені це прямо сказати. Я ж ніколи не знав, що ти хотіла одруження…

— Бо завжди знала, що ти його не хотів. Тому вичавлювала з себе тільки натяки, та й то вбивала себе всередині усвідомленням того, що зазіхаю на твою святу свободу. Ваш грьо-баний європейський індивідуалізм… Добре-добре. Тепер я сама ним повнюся по самі вуха. Вибач, що була такою ідіоткою і діставала тебе.

— Ти не була ідіоткою.

— Була. І я дійсно не мала права пропонували тобі щось таке. Зв'язатися з другим сортом, із простою дєвучкою з України, без бабла, роботи і досягнень…

— Припини.

— … а сам ні такий красивий, порядний, інтелектуальний, всіма коханий… Ясно, що на твоєму тлі я виглядала жалюгідною ганчіркою для миття посуду…

— Припини!

— … і вже не могла терпіти криві погляди тих полків потенційних наречених, зайнятих своєю супер-пупер-важливою для спасіння світу роботою! Ясно, хто я для них -якась уродка, що помальовує свої сороміцькі картинки і щось там пише в якісь свої українські журнали. А може й не пише, бо як вони це можуть перевірити?!

— Досить, Като, що ти верзеш, все насправді було зовсім не так! Вони всі — якщо ти маєш на увазі моїх колег з NGO, любили тебе! Вони ж дотепер питають, коли ти повернешся… А я кажу: якби ж то я знав…

Я беру його за руку. Він інфернально красивий у цьому світлі. Бідна замучена душа.

— Пробач… Пробач мені. Я дійсно дуже сильно потерпала від нашої не-еквівалентності… Я не знаю, що ти найшов у мені. Все, що я роблю — все, що збиралася тоді робити і що буду робити надалі — для того, аби хоч трохи піднятися до тебе.

— Като. Мені не потрібні твої досягнення. Та будь ти навіть продавщицею капусти на базарі — ти залишатимешся тією ж… Я так само… любитиму тебе.

— Угу… — недовірливо зітхаю я.

— Бо важлива ТИ, а не те, що ти робиш. Гроші не важливі. Втім, у мене їх і так нема…

— А в мене не було ще більше! Не треба зараз з'їжджати на те, що я втекла від тебе, бо ти мені не міг дати можливостей для росту і все таке. Ти ж знаєш, що це не так.

— Так, знаю. Аскольд тобі мусив дати ще щось, окрім цього. Ви кохаєте одне одного, і це чудово.

Мені хочеться заткнути йому рота. Замість того я затикаю його собі тим спазмом, що передує сльозам.

— В тебе є чоловік, котрий тебе обожнює…

— Припини!

— І ви щасливі разом…

— Припини! — все, ці реверсивні соплі-сльози-саможаління починають вже смішити.

— А я не знаю, що робитиму далі зі своїм життям.

— Заткнись! — я зі сміхом валю його ліжко і починаю кублати йому волоса обличчю розчепіреними долонями. — Який ти патетичний ідіот, любий Майнесе!

Він обережно забирає мої долоні і х знову сісти. Я не пускаю. Мені хочеться за цілувати його, пити його сльози, зминати й тіло, дмухати в його волосся — замучити смерті. Такого нам завжди хочеться, колибі нас щось недоступне і прекрасне.

— А якби я зараз запропонував тобі вийти за мене? — тихо каже він.

FUCK. Ну чому в житті усе стається невчасно?…

Рік тому я була би найщасливішою дівчинкою в обох Ойкуменах чи де там іще… А зараз просто замислююся над сенсом послідовності подій. Над цими тонкими швами части конструкції нашого буття.

Р. S.

A single act of carelessness leads to eternal loss of beauty.

So it was my careless comments about marriage, my lack of warmth and understanding for you which brought this about. I am so sorry.

(…) [44]

Ще коли я милилася на летовище за Майнесом, мені подзвонила дєвучка з рекламної аґенції, й зі словами: «Мені порадили вас, бо й добре пишете…» запропонувала щось для них забадяжити. Для цього, єсна річ, треба буде прийти до їхнього охвісу і сісти за круглий стіл їх Стандартизовано-Ділово-Креативної Кімнати (я не знаю, як там вони називають такі кімнати з дипломами на стінах, навмисне простими стільцями і атмосферою жаху перед клієнтами і начальством. Напевно-ж, якось називають на своєму professional language).

вернуться

[44]

Один-єдиний акт недбалості призводить до вічної втрати краси. Отже, то саме мої недбалі зауваження щодо шлюбу, брак тепла і розуміння призвели нас до цього всього. Мені так шкода, (англ.)