– Що ж ти з ними думаєш робити? – спитала мати.
– Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки. Може, й під мої боки хтось постеле подушки…
Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, і трохи стурбувалась. Вона пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.
– То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? – спитала Кайдашиха.
– Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці, може, більш од вас?
Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невістка того не зробить, а тільки мститься над нею за товсті сорочки.
Одначе одного дня по обіді Мотря витягла зі своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
– Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? – спитала в Мотрі свекруха.
– У мене нема жартів, – сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках і черкалось об сволок.
Кайдашиха зобідилась.
– Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, – крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило.
– Ба не дам, бо й мені треба, – одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.
– Дай сюди, кажу тобі! – крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злості. – Я сама зараз буду мотать.
– Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли, – крикнула й собі на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.
– Геть собі ік нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі! – зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом і вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.
– Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? – крикнула Мотря й сіпнула до себе мотовило.
– Дай!
– Ба не дам!
– Дай, кажу тобі!
– Ба не дам!
Молодиці підняли гвалт. Чоловіки позбігались у хату. Їм здалось, що молодиці б’ються. Серед хати стояли свекруха й невістка і сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були люті, в обох очі блищали. Починок качався долі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розлютувались, що не примітили чоловіків.
– Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! – кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило.
– Одчепіться, бо й я вмію пхатися, – кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.
– Чи ви подуріли сьогодні, чи показились, – сказав Кайдаш, – чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!
Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
– Та це вони, мабуть, у ворона граються, – обізвався насмішкувато Лаврін.
– Це добра іграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб’ю тобі руки.
Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили і все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тоді була п’ятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дратував його.
– Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! – крикнув він на всю хату.
Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило і потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлись набік.
– Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? – почав Кайдаш. – Господи! Сьогодні свята п’ятниця, а вони тебе, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?
– Буду свої починки мотать. Одначе у вас доброї сорочки не заслужиш, – сказала Мотря.
– Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас, – сказала Кайдашиха, ледве дишучи.
– Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? – спитав Кайдаш у Мотрі.
– Хочу прясти, бо маю право, – сказала Мотря.
– Ставте, тату, мерщій хату через сіни, – обізвався Карпо.
– Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, – сказав батько.
– Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, – сказав Карпо.
– Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.
– Далеко вам до моєї чуприни! – обізвався Карпо.
– Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? – крикнув батько.
– Мабуть, уже переросли… Мати кривдить жінку, а ви мене, – сказав Карпо.